25 Валерія

Опинившись у себе вдома, я наче повернулась в минуле. Після розкішних покоїв, в яких я тепер жила у Влада, моя крихітна, старенька квартирка виглядала досить печальненько, але я все одно любила її.

Тут пройшло моє дитинство, тут бабуся читала мені казки перед сном і заплітала косички.

Тут ми із Стасом були разом і пережили багато щасливих моментів.

Я зайшла у свою кімнату і швидко знайшла кілька альбомів з фотографіями.

Роззирнувшись довкола, я посміхнулась, бо мене оточували знайомі речі, що нагадували про минуле.

Роздивляючись їх, я думала про те, щоб з них я хотіла взяти із собою.

Згадавши про те, що дорогою сюди ми із Владом купили еклери і шоколадні кекси, я вирішила поставити грітись чайник і зробити чай.

Прямуючи на кухню, я помітила Влада у коридорі і запитала, що він там робить.

Він тримав в руках улюблену куртку Стаса і виглядав якимось розгубленим.

Схоже, що Влад не очікував тут її побачити, тому так відреагував.

- Леро, можна я заберу собі цю куртку? Стас її дуже любив і заносив майже до дир... - промов Влад, поглянувши на мене.

- Так, звісно... Я думаю, що Стас хотів би, щоб вона була у тебе, - відповіла я.

- Дякую...

- Давай поп'ємо чаю і я покажу тобі свої фото. Звісно, якщо тобі це буде цікаво...

- Так, мені буде  дуже цікаво побачити, якою ти була в дитинстві, - усміхнувшись, відповів Влад.

Повісивши куртку на вішалку, він пішов слідом за мною на кухню.

Влад сів за стіл і озирнувся довкола. Бачити цього багатого красунчика в дорогущому одязі на моїй маленькій, старенькій кухні було дуже незвично.

Хоч Стас і був його рідним братом, але він був зовсім іншим.

Значно простішим, без всієї цієї розкоші і не таким високим та вродливим. Стас вмів бути своїм в будь-якій компанії і будь з ким знайти спільну мову.

Дивлячись зараз на Влада, я пригадала, як колись Стас, сидячи на цьому ж місці, сказав, що його старший брат на відміну від нього ідеальний і надто серйозний.

Сльози самі собою покотилися у мене з очей. Чи могла я тоді подумати, що все станеться саме так?

- Леро, що таке? Чому ти плачеш? - схвильовано запитав Влад, вставши з-за столу і підійшовши до мене.

- Я просто згадала про те, як колись Стас розповідав мені про тебе, а зараз ти тут, в його більше немає... - відповіла я, ще більше розплакавшись.

- Розумію, як тобі важко... Але подумай про дитину, Леро. Зайві хвилювання і стрес можуть їй зашкодити, - обережно обійнявши мене промовив Влад.

Від неочікуваності я навіть на мить дихати перестала. Влад Царенко мене обійняв! 

Оце так поворот... Такого я точно не чекала  і тому була в сильному шоці.

Але в його обіймах мені було на диво спокійно і затишно.