24 Влад

Я не просто так запропонував Лері поїхати до неї додому і взяти там її дитячий фотоальбом і ще якісь речі, про які вона забулась минулого разу. Я хотів знову побувати там і дізнатись більше про неї, її батьків і Стаса.

Вранці я намагався поводитись спокійно, хоч усередині мене вирував невидимий шторм.

Спостерігаючи за тим, як Лера некваплячись п’є свій вранішній чай, злегка торкаючись свого досі плоского живота, я знову спіймав себе на тому, що вже не раз зависав, роздивляючись її вродливе обличчя.

Я мусив знати все про її минуле, про її батьків і про те, що впутався Стас і чому загинув.

Після сніданку ми з Лерою зібралися й вирушили в дорогу. Настрій у дівчини був чудовий.

- Заїдемо кудись по дорозі? Візьмемо щось смачне до чаю, - запропонував я, допомагаючи дівчині сісти в машину.

- Давай, - посміхнулася вона. - Поруч із моїм будинком є чудова маленька кондитерська. Там продаються неймовірно смачні еклери.

Ми зупинились біля кондитерської. Там смачно пахло свіжою випічкою і ванілю. Лера із захопленням вибирала тістечка, а я зловив себе на думці, що її щирість і простота щодня дивують мене все більше.

Зараз вона нагадувала мені маленьку дівчинку, що обирала собі солодощі, бажаючи все і одразу.

За пів години ми вже піднімалися сходами до її квартири.

- Владе, почувайся як вдома, - промовила Лера, знімаючи куртку  - Я піду до кімнати, збережу свої речі й знайду фотоальбом.

- Добре, не поспішай, - відповів я. - Якщо знайдеш якісь речі Стаса... Ну, знаєш, щось особисте чи його документи, віддай мені, будь ласка.

Вона мовчки кивнула й зникла в глибині квартири.

Я залишився сам у вітальні. У мене на мить виникло почуття провини, але я швидко його прогнав, бо хотів у всьому розібратися в дізнатися правду.

Я почувався справжнім шпигуном-невдахою, який порпається в чужому приватному житті. Я уважно роздивлявся полиці, фотографії в рамках, книжки. Мені потрібно було знайти бодай якусь підказку: хто були її батьки? Чому Стас так дивно поводився останнім часом.

Я повільно вийшов назад у передпокій. Мою увагу привернула вішалка біля дверей.

Там, серед декількох куток Лери висіла улюблена стара куртка Стаса. Вона була вже добряче поношена, з трохи потертими манжетами, але він чомусь досі постійно її одягав, незважаючи на свій статус і гроші.

Коли я її побачив, моє серце закалатало. Я підійшов ближче і зняв куртку з вішалки.

Намагаючись не шуміти, почав швидко перевіряти кишені. Як на зло, всі вони виявилися порожніми.

Я зітхнув, збираючись уже повісити куртку назад і полаяти себе за дурну параною, як раптом мої пальці ковзнули нижче по підкладці. Біля самого нижнього шва тканина відчувалася щось тверде.

Я стиснув це місце пальцями. Там точно щось було заховане. Потайний розріз чи підшита кишеня?

Оце так знахідка... Цікаво, що ж Стас там заховав?

- Владе? Чим ти тут займаєшся? - неочікувано пролунав голос Лери, яка зазирнула в коридор.