22 Влад

Мало того, що у мене після того повідомлення, що я отримав від невідомого, був жахливий настрій, так ще й батько вирішив приїхати до мене додому і виносити мізки через моє рішення одружитись з Лерою.

Слухаючи його, я закипав від злості. Я ніколи не був покірною маріонеткою в його руках і не збирався слухати зараз.

- Батьку, я вже достатньо самостійний, щоб самому вирішувати те, що і як мені робити. Я вже прийняв це рішення і не зміню своє думки. Ви з мамою можете або прийняти його, або відвернутись від мене. Саме так ви вчинили з моїм молодшим братом після того, як він відмовився робити так, як ви хотіли, - сердито промовив я, дивлячись батьку прямо в очі.

- Я вже давно звик приймати важливі рішення і нести за це відповідальність. Так і перекажи мамі.

- Владе, ти ще надто молодий... Потім будеш шкодувати через свою дурість, - важко зітхнувши, промовив батько.

- Я знаю, що роблю і вже все вирішив, - впевнено відповів я.

Батько кілька секунд мовчки дивився на мене, а потім, розвернувшись, пішов геть.

Я пішов за ним слідом, щоб замкнути вхідні двері.

Повертаючись назад в кабінет, я почув жіночий плач.

Підійшовши до кімнати Лери, я постукав у двері.

- Леро, це я... Можна я зайду?

Не дочекавшись відповіді, я не витримав і відчинив двері.

Лера лежала на ліжку, скрутившись клачиком, і гірко плакала.

Побачивши дівчину в такому стані, я кинувся до неї.

- Леро, що сталося? Тобі погано? - схвильовано запитав я, сівши поряд з нею на ліжку.

- Я випадково почула, що сказав тобі батько про мене, коли йшла на кухню... - хлипаючи і витираючи сльози, відповіла Валерія.

Дівчина виглядала такою нещасною, безпорадною і тендітною, що мені захотілося обійняти її, пожаліти і заспокоїти, але я стримався, бо не знав, як вона відреагує на це. Не хотілося ще більше додавати їй стресу.

- Леро, не хвилюйся через це. Я сказав батькові, що вже прийняв рішення і вони з мамою мають його прийняти... Він вже пішов, - сказавши це, я обережно погладив її по спині, щоб хоч якось підтримати і заспокоїти.

- Владе, а якщо твій батько правий? Ти не маєш псувати власне життя через... - далі я не дав їй договорити.

- Припини, Леро. Я нічого не псую. Кому, як не мені вирішувати, як жити далі? 

- Але ж...

- Давай закриємо цю тему. Тобі потрібно заспокоїтись, Валеріє. Ходімо на кухню, я зроблю нам чаю. Пошукаємо щось смачненьке, - запропонував я.

- Я зараз прийду... Спершу вмиюсь і приведу себе до ладу, бо схожа на якесь заплакане чудовисько, - відповіла Лера, посміхнувшись крізь сльози.

- Добре. Тоді я зроблю чай і знайду щось смачне. А ти вмивайся і приходь.