21 Валерія

Влад повернувся за наш столик, коли я вже геть розхвилювалась.

- У тебе щось трапилось? Ти виглядаєш стривоженим... - промовила я, уважно дивлячись на нього.

- Все добре, Леро... Звичайні проблеми на роботі... Не хвилюйся про це, - відповів Влад, але я не поспішала йому вірити.

Хоч чоловік і намагався поводитись, як зазвичай, але я бачила, що його щось хвилювало.

Пообідавши в кафе, ми з Владом поїхали додому.

- Леро, а хто твої батьки? - неочікувано поцікавився чоловік.

- Я майже не пам'ятаю їх... Батьки загинули, коли мені ледь виповнилося чотири роки. Мене ростила бабуся, але три роки назад не стало і її. Вона розповідала, що мій батько був вчителем математики в школі, а мама - бібліотекаркою.

- Мені шкода, що ти так рано залишилась без батьків, - важко зітхнувши, промовив Влад.

- У мене була дуже хороша і любляча бабуся... Але батьків мені і справді дуже не вистачало. В дитячому садочку інші діти часто ображали мене, а в школі однокласники насміхалися з мене, називаючи "сиріткою" і " приблудою"... 

Від згадки про ті часи, мені стало дуже сумно і захотілося плакати. Щоб хоч трохи заспокоїтись і відволіктися, я відвернулась до вікна.

Залишок дороги додому ми з Владом їхали  мовчки. Кожен з нас думав про щось своє. Припаркувавшись біля під'їзду, Влад допоміг мені вийти з машини і взяв пакети з книгами.

Вдома я одразу пішла до себе в кімнату. Хотілося побути самій і відпочити. Прийнявши душ, я відчула себе значно краще. Я одягнула зручний, домашній одяг і  почала розбирати книги, щоб обрати собі щось почитати.

Читаючи фентезі про драконів, я й не зчулася, як задрімала. Коли я прокинулась, за вікном вже почало сіріти. Мені жахливо хотілося пити.

Неохоче вставши з ліжка, я взула пухнасті кімнатні капці і вийшла із своєї кімнати. Прямуючи на кухню, я почула чоловічі голоси. Схоже, що Влад розмовляв з кимось у своєму кабінеті.

Я б пройшла повз, якби не почула власне ім'я.

- Сину, мені здається, що ти робиш помилку. Ти не маєш жертвувати власним майбутнім заради дитини брата. Ми можемо просто утримувати ту дівчину і допомагати ростити малюка. Ти не маєш одружуватися з нею. Владе, я хочу, щоб ти був щасливий разом з підходящою дівчиною із хорошої сім'ї. Навіщо тобі ця легковажна, хитра і нахабна обірванка?

- Батьку... - далі я не стала слухати, бо відчула, як сльози самі потекли у мене по щоках.

Я втекла до себе в кімнату і впавши на ліжко, розплакалась. А на що я надіялась? Звісно, що саме так про мене і думають рідні Стаса.

Від самого дитинства я всюди почувалась зайвою та нікому не потрібною і дуже не хотіла, щоб така ж доля спіткала і мою дитину.