19 Валерія

Після книжкового магазину кафе здавалося мені надто гамірним. Я сиділа біля вікна й досі не могла оговтатися. На задньому сидінні машини Влада залишилися три пакети з книжками. Він купив усе, на що я хоч мельком поглянула. Як тільки встиг запам'ятати все?

Стас за весь той час, що ми були разом не подарував мені й сотої частки цього. Він завжди казав, що паперові книжки - це марна трата грошей. А Влад просто взяв і купив. Без докорів і з якоюсь природною щедрістю, від якої моє серце стискалося від сорому й вдячності.

Чому чоловік, який мав би вважати мене чужою, турбується про мене більше, ніж це робив батько моєї дитини? Це було так дивно.

- Леро, про що ти задумалася? - поцікавився Влад, підсовуючи до мене чашку з чаєм. - Тобі треба поїсти.

- Дякую, Владе... Я досі не можу повірити у те, що ти накупив мені так багато книг. Це занадто... Я не звикла до такого.

- Навчися звикати, - усміхнувся він.

Офіціант приніс нам суп, рибу й овочі. Від апетитного запаху я зрозуміла, наскільки голодна.

Тільки-но я взяла ложку, як телефон Влада голосно завібрував. Він дістав смартфон, глянув на екран  і вмить зблід. Його губи стислися в тонку лінію, а пальці на руці так напружилися, що аж побіліли суглоби.

- Владе? Щось сталося? - схвильовано запитала я.

Чоловік не одразу відповів мені. Його погляд завмер на екрані телефона, а дихання збилося.

- Вибач, Леро... - його голос прозвучав якось глухо. - Мені треба відійти на хвилинку. Їж, не чекай на мене.

Влад стрімко підвівся з-за столу й пішов до виходу, на ходу прикладаючи телефон до вуха.

Я залишилася одна. Моє серце шалено калатало. Чому мене так злякала реакція Влада на те повідомлення?

Це ж могло бути пов'язано з роботою. Але внутрішній голос підказував мені, що це повідомлення стосувалося чогось особистого.

Надто вже дивно відреагував Влад. На мить мені навіть здалося, що він злякався чогось чи когось.

Поглянувши на смачні страви, я важко зітхнула. Від незрозумілого хвилювання у мене зник апетит.

Але не дивлячись на це, я змусила себе хоч щось з'їсти, бо зараз мала думати не лише про себе, а й про малюка.

Через деякий час я дістала з кишені телефон і поглянула на годинник. Минуло вже десять хвилин, як Влад кудись пішов, а казав, що повернеться через хвилинку...

І де ж він? Що з ним сталося? І що робити мені?

Просто ще почекати, зателефонувати чи написати або взяти таксі і поїхати додому?