17 Валерія

Я була в справжньому шоці, коли дізналась, що Влад залишився в лікарні на цілу ніч і майже увесь час був біля мене.

На щастя, зі мною і з дитиною все було добре, тому мене вранці відпустили додому.

Побачивши своє відображення у дзеркалі, я мало не заверещала від страху. Бо на мене дивилась якась шалена панда з ростріпаним волоссям. Я спробувала себе хоч якось привести до ладу, щоб не лякати людей своєю " красою"

Трясця! І Влад теж бачив мене такою страшнючою! Жах який... Хоча, чому це має мене хвилювати? Влада цікавить виключно дитина його молодшого брата, а щодо мого зовнішнього вигляду, то йому точно байдуже.

Влад допоміг мені вийти з лікарні і сісти в машину. Я казала, що добре почуваюсь і можу все робити сама, але він і слухати нічого не хотів.

Коли ми їхали додому, я непомітно кілька разів зиркнула на Влада. Він і справді був вродливим чоловіком. Здавався більш серйозним і мужнім, ніж Стас, але щось схоже в їхніх рисах обличчя все ж було.

Мені, як на зло, саме зараз пригадалося те, що одна із медсестер сказала, що у мені дуже пощастило з таким вродливим і турботливим хлопцем.

Влад, ніби відчув, що я на нього витріщалась і поглянув на мене. А я чомусь так засоромилась, що мене аж в жар кинуло.

- Леро, з тобою все гаразд? Як ти почуваєшся? - схвильовано запитав Влад.

- Так... Зі мною все добре... А чому ти запитуєш? - поцікавилась я, відчуваючи, як пашать мої щоки.

- Просто ти так почервоніла, наче маківка. Я вже почав хвилюватись про те, чи не піднялась у тебе температура, - відповів Влад, уважно мене роздивляючись.

Трясця! Капець якийсь з цією його уважністю. Не вистачало ще, щоб він зараз повернувся в лікарню міряти мені температуру. Я вже точно цього не витримаю.

- Ні, ні. Зі мною все гаразд і немає ніякої температури, - впевнено відповіла я.

- Добре, але коли будемо вдома, ти все ж зміряй температуру, Леро. Гаразд?

- Гаразд, - погодилась я, видихнувши з полегшенням, бо хоч в лікарню ми не повернулись.

- Леро, чим ти любиш займатись у вільний час? - неочікувано поцікавився Влад.

- Коли у мене є вільний час, то я люблю читати книги, дивитися серіали і вишивати бісером, - відповіла я.

- У тебе чудові хобі. Давай заїдемо в книжковий магазин і ти обереш собі книги. Як тобі така ідея?

- Мені вона дуже подобається, - відповіла я,  здивована його пропозицією.

Через хвилин п'ять ми зупинилися біля найбільшого книжкового магазину в місті.

- Обирай все, що хочеш, Леро, - промовив Влад, коли ми з ним зайшли всередину.

- Дарма ти це сказав, Владе. Я дуже люблю читати. Можу тебе розорити, - посміхнувшись, відповіла я.

- Не хвилюйся про це і ні в чому собі не відмовляй, - посміхнувшись, сказав Влад.