15 Валерія

Я розплющила очі й одразу зажмурилась, бо світло було занадто яскравим. Все моє тіло здавалось якимось чужим і важким.

Зрозумівши, що я знаходжусь в лікарняній палаті, я дуже злякалась.

Я почула поряд голос Влада і мені стало трохи спокійніше. Він тихо розмовляв про щось з лікарем.

Я повернула голову, щоб поглянути, де він знаходився і побачила крапельницю.

- Як ти почуваєшся, Леро? - схвильовано запитав Влад, побачивши, що я прийшла до тями.

- Дитина... - це було перше слово, яке я змогла вимовити. Голос виходив хрипким, чужим. - З дитиною все гаразд? Що з нею?

Обличчя Влада на мить скривилось, і в мене всередині все обірвалось. Невже я втратила її...

- З дитиною все добре, - нарешті промовив він.

 Почувши це, я відчула, як сльози покотилися самі собою, гарячі і солоні. Це були сльози полегшення.

- Лікарі сказали, що у тебе було забагато стресу і ти перевтомилась. Треба більше відпочивати, гарно їсти і добре спати.

Я заплакала ще сильніше замість того, щоб заспокоїтись. Я сама не розуміла, що зі мною відбувалось. Здавалося, що я не можу контролювати власні емоції і це жахливо дратувало.

- Я дуже злякався, коли побачив тебе на підлозі, Леро... Що сталося? Приходила Аліна? Вона злякала тебе? Образила? Вона щось тобі зробила?

- Вона нічого мені не зробила... Просто була дуже зла і ображена. Кричала, що я зруйнувала її життя і вкрала чоловіка, якого вона кохала, - відповіла я, витираючи сльози тильною стороною долоні. 

Обличчя Влада миттєво спохмурніло, щелепи напружились.

- Про Аліну не переймайся. Я з цим розберусь, - його голос став твердим, злим і холодним. - Зараз важливо, щоб ти і дитина були в безпеці.

- Владе... - почала я, але він приклав палець до моїх губ.

- Заспокойся, Леро. Тобі потрібен спокій. Все інше почекає.

Влад опустився на стілець біля мого ліжка і обережно взяв мене за руку.

- Леро, вибач, що я не передбачив цієї ситуації. Надалі я буду уважнішим і серйознішим. Ні про що не хвилюйся і нічого не бійся. Я все владнаю і зможу потурбуватися про тебе і дитину. Просто відпочивай і набирайся сил.

- Владе, коли я зможу повернутись додому з лікарні? - запитала я про те, що мене дуже хвилювало, бо я ненавиділа і боялась лікарень.

- Сьогодні переночуєш тут. Якщо все буде добре, то завтра вже зможеш їхати додому.

- Хоч би все буде добре...

- Буде, Леро. Заспокойся і поспи. Нічого не бійся... Я залишусь тут з тобою.

- Дякую, Владе... - промовила я, стримуючи сльози.

Зараз я була неймовірно вдячна йому за підтримку і турботу. Як це не дивно, але поряд з Владом я почувалась спокійно і затишно.

Коли я засинала, він все ще тримав мене за руку. Я й уявити не могла, що такий холодний і зверхній чоловік, як Влад Царенко, може поводитись так мило.