5 Влад

Коли ми з Лерою приїхали до мене до мене додому, нас зустріла хатня робітниця, Капітоліна Степанівна.

Вона була суворою жіночкою років п'ятидесяти і дуже нагадувала мені Фрекен Бок.

Капіталіна Степанівна була ще тією буркотункою, але у неї завжди і всюди був ідеальний порядок і вона надзвичайно смачно готувала.

- Доброго дня, Капітоліно Степанівно. Це моя майбутня дружина. Її звати Валерія і вона в положенні. Тому, будь ласка, добре про неї турбуйтесь, - промовив я, вказуючи рукою на Леру.

- Владиславе Володимировичу, ви так кажете, ніби колись було таке, що я погано про когось турбувалась. Навіть ваша сварлива і злюча бабця залишилась задоволена, коли гостювала у нас, - обурилась і почала, як завжди, бурчати хатня робітниця та зникла на кухні.

- Леро, я майже увесь час на роботі, тому про тебе буде піклуватися Капітоліна Степанівна.

- Я вагітна, а не хвора, тому цілком можу і сама про себе попіклуватися. Крім того, вона мене трохи лякає,  - невдоволено прошепотіла Валерія, підійшовши ближче до мене.

- Не бійся, Леро. Глибоко всередині Капітоліна дуже добра жінка. І ніколи не називай її хатньою робітницею.

- А як її можна називати? - здивовано поцікавилась дівчина.

- Капітоліна Степанівна - керуюча домашнім господарством і тільки так, - посміхнувшись, відповів я.

Почувши це, Валерія навіть брову підняла від здивування.

- Ого... Сувора пані...

- Трохи є... Ходімо, Леро, я покажу твою кімнату, - промовивши це, я взяв валізу дівчини і повів її до гостьової спальні.

Валерія, важко зітхнувши, пішла разом зі мною.

- Сподіваюсь, що тобі тут все сподобається і буде комфортно, - сказавши це, я відчинив двері кімнати і запросив Валерію зайти.

- Тут комфортно і затишно... Дякую, що піклуєшся про нас... - промовила вона, уважно поглянувши на мене.

- Дитина - це все, що залишилося від мого бідолашного молодшого брата, - відповів я.

В двері кімнати неочікувано постукали. Виявилося, що це Капітоліна Степанівна прийшла повідомити, що обід вже готовий.

Ми з Валерією, помивши руки у ванній кімнаті, пішли в їдальню. Моя квартира складалася із двох поверхів, тому нам довелося спуститися вниз.

В їдальні вже порядкувала хатня робітниця, накриваючи на стіл. Я допоміг дівчині сісти за стіл і лише після цього зайняв місце навпроти неї.

Було помітно, що Валерія була схвильована та дуже нервувалла, поглядаючи то на мене, а то на Капітоліну.

Я був більше, ніж впевнений у тому, що ця дівчина створить мені цілу купу проблем.

Але іншого виходу у мене не було. Я був змушений діяти саме так, щоб захистити малюка.