2 Валерія

Подібного повороту подій я точно не очікувала і не була готова до такого.

Коли ми з Владом їхали в авто до мене додому, я навіть поглянути в його бік зайвий раз боялась.

Варто було мені тільки подумати про те, що  відтепер я буду жити з цим самозакоханим індиком під одним дахом і мене одразу почало нудити, а по спині побігли табуни мурашок.

Сказавши свою адресу, я відвернулась до вікна. Деякий час ми їхали мовчки і мене це цілком влаштовувало, бо я зовсім не горіла бажанням спілкуватись з Владом.

- Як ти себе почуваєш? - неочікувано поцікавився чоловік, уважно поглянувши на мене.

Від цього його погляду мене аж в холод кинуло.

- Чому ти запитуєш? Раніше я не помічала, щоб тебе цікавило подібне... - пробурчала я.

- Леро, ти вагітна і пережила стрес. Я хвилююсь, щоб це не зашкодило дитині, - відповів Влад, поглянувши на мене, як на якусь дурепу.

- Зі мною все добре... Просто стомилась дуже, - зітхнувши відповіла я.

- Переїдеш до мене додому і будеш відпочивати. Купимо тобі вітаміни для вагітних. Дізнаємось у лікаря, що тобі краще їсти...

Слухаючи свого майбутнього фіктивного чоловіка, я мало вовком не завила. Трясця! Та цей йолоп ставиться до мене, наче до якогось інкубатора.

Таке відношення Влада жахливо мене бісило, але я терпіла і мовчала, прикусивши язика.

Зайшовши в мою квартиру, Влад скривився і закотив очі.

- Вибач, але не всі можуть розкішно жити, - важко зітхнувши, промовила я.

- Я не розумію, як мій брат міг дозволити своїй коханій дівчині жити в таких умовах. І чим тільки Стас думав?

- Стас любив цю квартиру. Йому тут було комфортно... 

- Він був добрим, але зовсім несерйозним та легковажним. Робив, що хотів і ніколи не думав про наслідки.

- Ви зі Стасом хоч і рідні, але такі різні... Гроші ніколи не були для нього чимось важливим.

- Так, ми були зовсім не схожі, але це не заважало нам бути досить близькими. Леро, візьми лише документи і саме необхідне. Все інше ми купимо.

Поки я збирала речі, Влад встиг зробити собі чай і зараз пив його, сидячи на дивані у вітальні.

- Я вже все склала, - промовила я, збираючись взяти свою валізу, але не встигла, бо Влад взяв її першим.

- Ходімо. Ми вже і так витратили занадто багато часу на твої збори, - сказавши це, чоловік поспішив до виходу з моєї крихітної квартири.

От як з як я маю жити з ним під одним дахом?! Поки що я взагалі не могла собі цього уявити.

Приклавши руку до свого ще зовсім плаского живота, я важко зітхнула. Як мені все це пережти і не зійти з розуму?

Чому все так сталося і що мені тепер робити?