Глава 14

Не знаю, скільки саме я була у відключці. Здається, пройшла лише хвилина. Але коли відкрила, то усвідомила, що лежу вже не на підлозі, а на дивані, обкладена подушками. На голові в мене вологий рушник, а поряд сидять мама та Камір. І найголовніше: вони не сваряться. 

— Даруйте, тимчасово втратила зв’язок з космосом, — промовила я, підіймаючись на ліктях. 

— Не вставай, — бос штовхнув мене назад. Не скажу, що це був жест турботи, скоріше він просто перелякався. — Полеж іще трохи. 

— У твоєму стані не можна нервувати! — зауважила мама. 

— Як тут не нервувати?

— Це ми винні, — мама покосилася на Аміна, бо ж насправді вважала винним тільки його. — Більше так не будемо, правда?

— Правда, — зітхнув той. 

— Антон поживе у нас кілька днів, — наче між іншим промовила мама. — Ми вже домовились. 

— І ти погодився? — спитала у боса, не вірячи власним вухам. 

— Важко не погодитись, коли в тебе немає вибору.

— Доню, ти точно нормально почуваєшся? Лікаря не варто викликати?

— Все нормально. 

Мама поставила ще тисячу питань стосовно мого здоров’я, але врешті-решт залишила нас з Аміром. 

— Вона охолоне, заспокоїться та поверне твої ключі.

— Дуже на це сподіваюсь. Тут є якийсь мотель чи щось типу того? — він визирнув у вікно.

Я розсміялась. 

— Який мотель у Зозулях? Думаєш, тут часто бувають туристи? Переночуєш у нас. 

— Тут? — кивнув диван. — З тобою?

— Ну… так. Знаєш, буде дивно, якщо мій хлопець не спатиме зі мною в одному ліжку. Мама відразу зрозуміє, що ми їй брешемо. 

— Це твої проблеми. Я у псевдозяті не набивався. 

— Знаю-знаю, але вже пізно щось змінювати. Просто підіграй поки знаходишся тут, а потім я вигадаю сумну історію про наш розрив та офіційно стану матір’ю-одиначкою. 

— У твоєму житті є хоч щось, збудоване не на брехні? 

— Ммм… минуле, — раніше я була чесною, щирою та відкритою. І до чого це призвело? Мене зраджували й використовували.

Амір піднявся на ноги та став бродити по кімнаті взад-вперед. Я не вірила власним очам. Здавалося, зовсім недавно цей чоловік був чимось недосяжним, людиною з іншого світу. А тепер він тут, у Зозулях. Роздивляється вицвілі шкільні грамоти й фотографії з мого дитинства. Життя таке непередбачуване! От би мені так. Щоб все докорінно змінилося! Погану версію я вже спробувала, тепер хочу альтернативну, де трапляється якась магія, і я опиняюся у розкоші. 

— У мене стільки роботи! — знову загарчав він, вириваючи мене з фантазій. — Зараз я маю бути на важливій зустрічі, а не стирчати тут. 

— Ой, та знаю я твої зустрічі… Хто сьогодні? Блондинка, брюнетка чи руда? Ресторан на першому поверсі, а потім пелюстки троянд, шампанське і фрукти. 

— А хоч би й так. Тебе це не обходить. 

— То й сидів би зі своїми дівицями в Києві! Навіщо сюди пхався?

— Бо в мене є совість! Тобі не зрозуміти. 

— Ну звісно… куди там мені.

Я піднялась. Підлога вже не хиталася, координація рухів прийшла у норму. Дістала з шафи комплект нової постільної білизни та рушник для Аміра. 

— Ванна ліворуч по коридору. Буду дуже вдячна, якщо дорогою назад ти одягнеш труси й не світитимеш причандалами. 

— Могла б і не казати. Я взагалі-то адекватна людина. 

— Чомусь в готелі ти був іншої думки. В мене твій стрючок і досі перед очима стоїть. 

Амір звів брови, намагаючись пригадати той момент. 

— Ааа… то була ти? Тепер зрозуміло, чому тобі закортіло завагітніти саме від мене, — на його вустах заграла посмішка. — Шкода, що не обрала більш природний спосіб. 

— Ти дурне? — мої щоки вмить спалахнули вогнем. —  Я б не стала спати з тобою, навіть якби мені заплатити мільйон. 

— Чому? — щиро здивувався.

— Бо мене не збуджують самозакохані бовдури. 

Амір вихопив з моїх рук рушник. 

— Ну і добре. Бо я б з тобою теж не став спати!

Мені зробилося смішно. 

— А я пригадую зовсім інше. Дивився на мене, як кіт на сметану! Аж облизувався. 

— Це було до того, як я дізнався, що ти шахрайка! Тепер в тобі не залишилося ані краплини привабливості! Нуль, — для наочності зобразив “нуль” пальцями.

— Ну добре. Тоді ми зможемо спати в одному ліжку, і я не боятимусь, що ти до мене приставатимеш.

— І пальцем не торкнусь. 

Він пішов у душ, а я взялася розкладати диван. Абсурдність ситуації просто зашкалювала. Все що, відбувалося навколо, нагадувало марення під час гарячки або важкі наркотики. А-то не пробувала, колишній розповідав. 

Щойно Амін зник, у двері постукала мама. 

— Ні хвилини спокою… — пробурмотіла я. — Що там?

— Та я лише хотіла побажати гарних снів. І ще… — вона простягнула мені якийсь шматок тканини персикового кольору. — Оце згадала, що в мене така еротична ночнушка лежить без діла. Тобі вона сьогодні знадобиться. 

Я розгорнула те непорозуміння текстильної промисловості. Довге по самі п’яти, з рюшами по краях і квітчастим комірцем, що зав’язується на китиці. Краса неймовірна. Останній писк моди старообрядців.

— Натуральна тканина, все дихає, — продовжувала нахвалювати мама. — Не те, що оті твої розтягнуті футболки. 

— Таке враження, що у цій сорочці ще мене робили…

— Тю, та ні! Вона геть нова. Ти хочеш, щоб у тебе був чоловік чи ні?

Я взяла ту “еротику”, тільки щоб не образити маму. Звісно, одягати її не збиралася. Моєму начальнику і без того достатньо потрясінь на день.  

— Хочу, але не впевнена, що це буде саме Ам… Антон. 

— Знову дурниці верзеш! Дитина має рости з батьком. Повір мені на слово, бути матір’ю-одиначкою — це страшне випробування. Не прирікай себе на це. 

— І все одно це краще, аніж жити з людиною, у якій не впевнена. От ти так яро намагаєшся видати мене за Антона. Але ж ви майже не знайомі. Раптом він аб’юзер чи шовініст? 

— Це щось з комп’ютерами пов’язане? Якісь новомодні професії?