Глава 13

Ситуація — краще не вигадаєш. Я почувалась так, наче йду по канату без страховки. Один не вірний крок, і все — гаплик. Хоч би й на цей раз вийшло викрутитись.

Тим часом мама оклигала. 

— Хлопець? Як так? — прошепотіла. — Я не знала, що у тебе хтось є. То он про що ти намагалася розповісти!

— Хах... точно! Саме про це. Хвилювалась дуже. 

— Дарма! — мама підійшла до Аміра та розцілувала в обидві щоки. — Який легінь! Який красень! Такого просто гріх приховувати. 

— Дякую, пані… — вдавано зашарівся бос. Насправді ж він насилу стримував гнів, аж жилка на лобі пульсувала.

— Антону вже час, — я спробувала відірвати маму від начальника. — Він дуже зайнятий. 

Мама висмикнула руку. Якщо у її полі зору опинився потенційний зять, то вона від свого не відступиться. 

— Нічого не знаю! Я не відпущу гостя, не пригостивши. Антоне, заходь, у нас якраз борщ готовий! Поїси з дороги. 

— Не думаю, що це хороша ідея, — Амір позадкував до машини. І це було його помилкою. 

Мама вмить перемкнула програму. З ласкавої та привітної перетворилася та сувору та безпринципну. Ой, любий, ти попав...

— Бігом до столу! — рявкнула так, що навіть найсуворіший начальник не посмів би сперечатися. 

Ми з Аміром переглянулися. Його очі горіли злим вогнем… Мені аж моторошно стало. Ще мить, і він вибухне. 

— Вибач, — прошепотіла одними губами. 

Залишалося молитися, аби він витримав потік маминої турботи. Посидів би годинку, а потім нехай звалює до біса. 

Амір зайшов у хату. Навіть роззувся біля порогу! Ступаючи білими шкарпеточками по підлозі (добре, що я її помила) він дістався кухні. З цікавістю роззирнувся.

— У вас затишно, — якось з подивом промовив, сідаючи за стіл. А що він тут розраховував побачити? Циганський табір? 

— Дякую. Ремонт років двадцять тому робився, але стараюсь підтримувати його своїми силами, — мама заходилася накривати поляну. Борщ, чорний хліб, сало та зелена цибуля. Я ледь не захлинулася слиною. — Смачного, синку. 

Бос недовірливо занурив ложку у борщ. Гадаю, після мого трюку зі снодійним, він боявся, що у їжі може бути дещо серйозніше. 

— Та їж уже, — прошипіла я, шпиняючи його під столом. 

Амір сьорбнув ложку, другу, а потім накинувся на борщ з таким апетитом, наче нічого смачнішого в житті не їв. Ось він, ген українця! Його ніяким Стамбулом не виведеш. Амір навіть добрішим почав здаватися. 

— Як ви, діти, познайомилися? — почала мама.

— На роботі, — відповіла я. Хоч десь не збрехала. — Ми працюємо в одному готелі. 

— Ти не працюєш, — виправив Амір.

— Так, бо поки що у відпустці. 

— А які плани на майбутнє? Коли весілля плануєте?

Мені той борщ поперек горла став. 

— Ми з цим не поспішаємо… — знову відповіла я. — Все і так закрутилося занадто спонтанно. 

— Особливо її вагітність, — кивнув Амір.

Мама схопилася за серце, а я за ложку, якою дуже захотілося прирізати боса.

— Просила ж не говорити… — заскиглила.

Ну і дурило! Хто його за язика тягнув?

— Я думав, що ти мала на увазі спосіб зачаття, — він схопився за голову.

Мама втерла сльози щастя. Судячи з реакції, то була найщасливіша мить її життя. 

— Я й не хочу знати подробиці вашого інтимного життя! Головне, що в мене таки будуть онуки! Боже, невже ти почув мої молитви?!

— Мамо, припини. 

— Дитинка! У тебе народиться дитинка…

Мама обійняла мене, а потім “Антончика”. Цікаво, вона б так само раділа, якби знала, що у створенні тієї дитинки Амір участі не брав?

— Тепер я розумію, чому ти нарешті узяла відпустку! Це від початку було якось підозріло… Стільки років безвилазно працювати, і тут ні сіло ні впало у село приїхала. Я терзала себе здогадками… Навіть почала підозрювати, наче ти в якусь халепу втрапила, — мама обернулась до боса. — Тепер я тебе точно нікуди не відпущу! Сьогодні ночуєш у нас.

— Я б залюбки, але…

— Ніяких але! Нам треба краще познайомитися. Розкажи мені про себе, про батьків… Я хочу знати все. Не можу ж свою квітоньку невідомо за кого віддати!

— Та мене ніхто і не бере, — хмикнула я.

— Тобто? — мама відсунула тарілку з салом, до якого тягнувся Амір. — Як так? Дитину зробили, а одружуватися не хочете? Ви з глузду з’їхали? Антоне, це що за дурня?! Чому ти досі не зробив пропозицію Єві?

— Я й не робитиму.

— Люююди! — мама заволала так, що у дворі злякалася та знову загавкала собака. — Як так можна?! 

— Шлюб нічого не означає, — промовила я, аби здавалося, ніби це не Амір мене динамить, а я маю занадто прогресивні погляди.

Мама скривилася.

— Єво, ти цікава, як новогодня йолка! Їй богу! Дитина має народжуватися у сім’ї. 

— А можна, ми вирішуватимемо це самі? — подав голос Амір. У нього вривався терпець.

— Я зрозуміла, — обличчя мами зробилося кам’яним. Вона дістала з холодильника сердечні краплі та стала рахувати їх, тримаючи над склянкою води. Потім проковтнула все це й зітхнула. — У тебе вже є дружина, правильно?

Нічого собі заявочка! Ще й від власної мами. Невже вона думає, що я здатна лягти в ліжко з жонатим чоловіком?! Так, я далеко не янгол, але ж це зовсім табу. Я б ніколи не стала руйнувати чужу сім’ю. Ніколи. 

— Я не одружений, — заспокоїв її, а заодно і мене, Амір. 

— Тоді будеш, — постановила мама. — І це не обговорюється! Ой, Божечки, мені треба подихати…

Вона піднялася з-за столу та пішла на вулицю, залишивши нас самих. Вперше у житті мені було аж настільки ніякого. 

— Може, добавки? — запропонувала я, зображаючи невинне личко.

— Не потрібен мені твій борщ!

— А чого ти хочеш? — у мені говорило почуття провини. За інших обставин я б з ним так не панькалася. — Може, чаю? Ти ж любиш чай?

— Я хочу, щоб все це якомога скоріше закінчилося! — гримнув Амір. — Збирайся, ми їдемо робити ДНК. Я прочитав, що це можливо й під час вагітності. Якщо ти дійсно носиш мою дитину, то…