Глава 10

Лариса Павлівна повільно закотила тацю з їжею. Побачивши мене, вона здригнулась. Очі були по п’ять копійок. Наче з привидом зустрілась, їй богу! 

— До-добрий вечір, — промовила, опановуючи себе. 

Я їй підморгнула. 

— Добрий. 

Подумки молилась, аби начальниця не ляпнула чогось зайвого. Та вона й сама трималась з останніх сил. Постійно переводила погляд з мене на Аміра, намагаючись зрозуміти, чи в курсі він, що я теж працюю у готелі. 

— Смачного, — вона невідомо навіщо вклонилась. Бідолашна, перенервувала. — Я можу йти?

— Ні, почекайте хвилинку, — зупинив її бос.

Він пішов у спальню, залишивши нас одних. 

— Дограєшся, дівчинко, — зашипіла Лариса Павлівна, щойно за чоловіком зникла тінь. — Починати стосунки з брехні — дуже погана ідея. Дуже! 

Я не змогла стримати нервовий сміх.

— Які стосунки? В мене все під контролем.

— Він все дізнається, а я ще й у спільницях буду… 

— Тихіше ви, — приклала палець до губ. Ще не вистачало, аби нас почули. — Потім нотації читатимете. 

— Я просто попереджаю…

— Дякую! — прокашлялась. — Дякую за страви! Пахне дуже смачно.

— Їжте не обляпайтесь, — Лариса Павлівна відкрила рот, аби сказати ще щось, але повернувся бос. Вона відразу опустила погляд до підлоги. Виглядала точно собака, що надзюрила хазяїну в улюблені капці.

— Візьміть, — простягнув їй пару банкнот чайових. Я коли побачила, що на грошах зображений Вернадський, аж зблідла від заздрості. 

— Ой, що ви… — щоки жінки спалахнули червоним. Вона задки відійшла до дверей, і я її цілком розуміла. Відбувалося щось дивне: зазвичай від цього жмикрута чайових не дочекаєшся, а тут така щедрість! 

Може, вирішив мене вразити? В нього однозначно вийшло. 

Амір закотив очі та просто запхав гроші у фартух покоївці. 

— Ось тепер можете йти.

— Д-добре… Гарного вечора.

Лариса Павлівна вилетіла в коридор так, наче щойно не поїсти нам принесла, а уклала солідну угоду з наркодилером. 

— Мила жінка, — промовила, демонстративно відпиваючи сік зі своєї склянки. Сподівалась, що бос зробить те ж саме, але він не поспішав.

— Не розумію, хто додумався узяти її на посаду офіціанта. Завтра ж дам розпорядження, аби звільнили, — видав той у відповідь своїм звичним надмірним тоном. 

Мені перехопило подих. 

— Що? Чому?

— Їжу мають подавляти красиві дівчата, — пояснив Амір. — Вони повинні викликати апетит, як і самі страви. А тітка передпенсійного віку здатна викликати хіба що ностальгію за маминими пиріжками. Це не рівень п’ятизіркового готелю.

— То ось чому ти дав їй стільки грошей? Щось на кшталт вибачення. 

— Типу того, — байдуже знизав плечима.

Мене вкотре за вечір пробрала злість. Скотиняка бездушна! І хоч насправді Ларисі Павлівні нічого не загрожувало, бо ж вона просто підміняла мене, я відчувала нестримне бажання помститися. 

— Я підпалю бахур, і можемо…

— Ні! — підскочила я. Ті східні вонючки аж ніяк не сумісні з моїм “особливим” станом. Не хочу знову обійматися з унітазом. — Краще… Давай вип’ємо. Соку. — ткнула склянку прямо йому в руки. — За наше знайомство. 

— Як скажеш, — він якось хитрувато посміхнувся. Чорт забирай, навіть крізь хвилювання я відмітила, наскільки зваблива у нього посмішка. 

— До дна! Дуже смачний сік.

Амір осушив склянку кількома ковтками. Я боялась, що на дні залишиться осад від таблетки, але марно — все пройшло чудово. Тепер настав час жорсткого таймінгу. 

За моїм планом він мав відключитися вже у ліжку. Нехай роздягне мене, нехай цілує — в нього повинні залишатися спогади про те, що ми не тільки вечеряли, а й “кохалися”. Доведеться потерпіти прелюдію, нічого не вдієш. 

Хоча, вам-то я навіщо брешу? 

Я й сама була не проти отримати трохи ніжності від такого чоловіка. Всі мої колишні поряд з ним здавалися недосвідченою пацанвою. Навіть, якщо в ліжку він виявиться повною дровенякою, сам факт зваблення мільйонера збуджував до чортиків. Не виключено, що мною керував вибуховий коктейль гормонів, але розум затуманювався з небаченою швидкістю. 

— Сподіваюсь, ти любиш пасту, — Амір знову вмостився на підлозі.

Я узяла свою тарілку та сіла поряд з ним. 

— Люблю. 

Доводилося уважно спостерігати за його реакцією: щойно почне позіхати  — треба вмикати режим звабниці. Я сипонула таку дозу снодійного, що воно мало й слона вирубити. А бос чомусь виглядав цілком бадьоро. 

Та що з ним не так? Їсть, фліртує, засипає мене компліментами. Чому в фільмах всі жертви падають мертвим грузом, а в реальності те снодійне до лампочки! З тим же успіхом можна було активованого вугілля підсипати. 

Мене вже саму стало у сон клонити. Язик заплутувався, перед очима все пливло. Я раптом збагнула наскільки сильно втомилась. От би прилягти… Можна прямо на килимі, він такий зручний! Ще й подушечка якраз під боком… Повіки стали такі важкі. Кліпнула раз, другий…

— Єво? — голос Аміра лунав наче з-під води. Що він робить під водою? Ми на морі? Хочу на море… Пахлава медова, азовська креветка, бички…

Кліпнула втретє, і вже не змогла розплющити очі. Мене теплими обіймами огорнув не бос… а міцний сон.

Спала, як дитина. Навіть не пам'ятаю чи мені щось снилося. Вперше за довгий час було настільки спокійно, зручно та солодко. Навіть не хотілося розплющувати очі. Якби не набридливий промінь світла, який вперто пробивався крізь вікно, могла б поніжитися ще пару годин. Стоп. Яке вікно у коморі?

До мене повільно почало доходити. Від усвідомлення того, що я заснула прямо посеред побачення, стало погано. Як же так вийшло? На моєму місці мав би бути бос. Що тепер робити? Що. Тепер. Бляха. Робити.

Підняла голову. Так, я лежу в ліжку. Одягнена — це і добре, і недуже (з огляду на мету мого візиту). Накрита простирадлом. Дивно, але ж засинала я на підлозі. Невже Амір переніс у спальню? Турботливий… Відразу почала вигадувати пояснення своїй сонливості. Може, сказати, що втомилась на роботі? Зрештою, це єдиний більш-менш адекватний варіант. Інше питання: чи захоче він знову зустрічатися зі мною? Якесь суцільне лихо — то блюю, то вирубаюсь.