Глава 9

Майже не спала. Думала-гадала, вираховувала, прораховувала. До світанку план був готовий й мав усі шанси на успіх. От тільки за однієї умови — якщо я цілком і повністю придушу у собі совість. Після такого мені судилося не просто горітити у пеклі, а мати абонемент на всі тортури, які тільки вигадали для покарання грішників.

І так, марафон до збагачення почався рівно о восьмій ранку. Спершу я побила усі рекорди з наглості відносно Лариси Павлівни. Дуже шкода, що довелося притягнути до своїх брудних справ і цю невинну жінку. 

— Добрий день! Маю для вас дві новини… Обидві такі собі, — почала, щойно побачила її в коридорі. — З якої почати?

— Почни з прибирання на другому поверсі, там хтось насцяв у вазу з квітами.

— Та постривайте, мені зараз не до цього. Треба поговорити.

— Гаразд, — зітхнула жінка. — Що там в тебе?

Я приготувалась до цілком заслуженої прочуханки. Навіть, якби отримала шваброю по хребту, то не образилася б. 

— По-перше, я тут подумала, що вашій онучці дуже личитиме чорна сукня. Навіщо вам шукати подарунок для неї, якщо можна подарувати сукню? Ми її виперемо, і буде як новенька. Я навіть гарненький пакет підберу… Вона дорога, стильна, дівчинка буде у захваті!

— Моїй онучці шість років, і твоя сукня їй як до сраки карі очі.

Та що ж таке? Чому її онучка така маленька?

— А сукню на виріст вона не хоче?

— Ні, — Лариса Павлівна склала руки на грудях. — Щось мені ця розмова не подобається.

— Та розумієте, у чому справа… Арман зірвав з неї етикетку, і тепер я її не поверну. 

— Який Арман? 

Довелося напружити останню звивину. Чому назви косметичних брендів я не забуваю, а імена — постійно? 

— Антон… Амір!

Лариса Павлівна скривилась. Повернулась до своїх справ, аби не дивитися мені в очі. Що ж, щенячий погляд можна й не застосовувати…

— Єво, мене це не обходить. Ми ж домовлялись, що ти повернеш гроші. 

— Поверну! Чесне слово поверну! Але тут мені знову потрібна ваша допомога. 

— О ні…

— Тепер це теж у ваших інтересах. Ну Ларисочко Павлівно! Ларисулічко-красотулічко! — вже не знала, з якого боку до неї підібратися. —  Якщо все, що я задумала, вийде, то я вам не тільки за сукню гроші віддам, а ще й зверху моральної компенсації насиплю. Сьогодні в мене ще одне побачення з босом. Дуже важливе! Дуже-дуже.

— Сподіваюсь, на ньому ти розповіси чоловіку правду. 

— Та ви що! — я аж засміялась. — Точніше розповім, але трохи пізніше. 

Ніколи.

— А від мене ти що знову хочеш? 

— Ви б могли відпустити мене з роботи? На один день! 

— Ти вирішила мені на голову сісти?

— Не вам. Босу. Але без вас ніяк не вийде. 

— Ну не знаю…

— І підніміть мене ввечері у ресторані, — додала я, остаточно добиваючи жінку. — Ви — моя остання надія на світле майбутнє.

Лариса Павлівна закотила очі. 

— Але чомусь я почуваюсь не надією на світле майбутнє, а співучасницею злочину.

Що сказати, в неї був інстинкт самозбереження і здоровий глузд. Не те, що в мене. 

— Не вірте цим оманливим відчуттям. Все буде добре! Присягаюсь, це останнє, про що я у вас прошу. Хочете, на коліна стану?

— Здуріла?! — жінка чомусь перехрестилась. — Гаразд, виручу! Але більше ніяких поступок. Жодної!

— Дякую! Ви найкраща, — я кинулась обіймати її. —  Ви — моя хрещена фея!

— Та нафіг мені впала така похресниця, — хмикнула у відповідь, але все ж ледь помітно посміхнулась. 

Наступним кроком була зустріч з Юлею. Я заздалегіть попросила в неї нову сукню, бо ж приходити на друге побачення в одному і тому ж одязі — якось не комільфо. А ще поскаржилась на поганий сон. Останнє було особливо важливим, бо після мого ниття про недоспані ночі, подруга погодилась виписати рецепт на сильне снодійне. Байдуже, що гінекологи не займаються проблемами сну. Головне — тепер я мала папірець для фармацевта. 

— Скільки треба випити, щоб відключитись без задніх ніг? — запитала я, кидаючи до рота шоколадку цукерку — одну з коробки, що подарували Юлі вдячні пацієнтки. 

— Однієї пігулки вистачить, але краще не зловживай цими препаратами. Вони викликають залежність. І не змішуй з алкоголем!

— Зрозуміла.

— Краще розкажи, навіщо тобі знадобився вечірній прикид? Якось він не в’яжеться зі снодійним.

— Йду на побачення зі своїм босом. 

— Нічого собі! Він симпатичний? 

Ну в порівнянні з її Толіком — взагалі бог краси.

— Доволі привабливий. 

— Тоді дивись, щоб він у пориві пристрасті не порвав мою сукню! Я її в Італії купувала, між іншим.

— Ніякої пристрасті, — кивнула я, думаючи про своє.

— Ні, ви робіть, що хочете, тільки сукню знімай обережно, — розсміялась Юля. — Загалом, гарного тобі вечора. Рада, що ти нарешті розвієшся.

Розвіюсь не те слово. Якщо все піде за планом, то Армен вирубиться і проспить до самого ранку. А я тим часом зможу розважитись. Може, посиджу в джакузі, чи прийму ванну… Знайду, чим зайнятися. 

Я хвилювалась, як ніколи раніше. Напевно, чергова зустріч з бандитами не була б настільки страшною для мене, як побачення з Аміром. Наче все продумала, але острах зіпсувати план зводив мене з розуму. Тепер ставки були занадто високі. 

Його дзвінка чекала при повному параді. Я доклала максимум зусиль, аби стати цукерочкою, з якої хочеться якомога швидше зняти обгортку. Хвилини повзли невимовно довго. У якийсь момент мені стало здаватися, наче він про все забув. Вже думала переносити зустріч на інший день, коли телефон нарешті задзвонив. 

— Перепрошую, — промовив Амір. — Зустріч надто затягнулась… Ви ще не передумали?

Серце ледь не вистрибнуло з легень. 

— Ні! — вигукнула у слухавку. — Тобто… Я сама щойно звільнилась.

— Чудово! Тоді чекатиму вас у лоббі. 

— Добре. Скоро буду. 

Заплющила очі. Треба заспокоїтись, бо він однозначно щось запідозрить. Не може жінка мого віку так переживати через побачення. Я маю виглядати впевненою. Знати собі ціну. Хоча… моя ціна, як курс гривні, з кожним роком все падає, і падає.