Глава 4

Проблема маминого здоров’я нависла наді мною грозовою хмарою. Відкладати не було куди. Я б ніколи собі не пробачила, якби мама стала інвалідом. Вона вклала у мене всю душу. Після смерті батька зовсім забила на своє особисте життя й гарувала з ранку до ночі, аби я ні в чому не відчувала потреби. Тепер настала моя черга зробити щось корисне для неї. 

Знайшла в інтернеті пару пропозицій з мікрозаймами під шалені відсотки. Щось типу береш тисячу, а повертаєш півтори. Більш адекватні контори вже давно внесли мене у чорний список. Віддавати мені досі не було чим, але я таки погодилась на умови, аби тільки скоріше перерахувати мамі бодай якісь кошти. Нехай думає, що в мене все нормально…

За своє свідоме життя я пережила чимало халеп. І з поганою компанією зв’язувалась, і велась на шахраїв, і не раз ризикувала здоров’ям у пошуках адреналіну. Але настільки погано, як тоді, не почувалась жодного разу. Навіть розбите серце не боліло мені так сильно, як наявність боргів. 

Пригніченість не вдавалося приховувати навіть на роботі. Старша покоївка кілька разів робила зауваження, аби я не потикалась до гостей з такою кислою міною. 

— Ми брешемо людям, — зробила висновок я, повернувшись за миючими засобами до підсобки.

— Як саме?

— Оцією награною життєрадісністю, — розтягнула губи вказівними пальцями. — Вдаємо, наче щасливі мити після них унітази. Ненавиджу лицемірство.

— Тоді треба було в ЖЕК влаштовуватись, а не у дорогий готель, — хмикнула Лариса Павлівна. — Або на Укрпошту. 

— От психону, кину все це і перейду працювати на пошту.

— Ага, а поки не перейшла, бери манатки та біжи прибирати номери.

— Та йду вже, йду…

Наступними у списку були апартаменти шефа. Заздалегідь налаштувалась тримати себе у руках, аби не кинути якусь грубість, якщо ми перестрінемось. Напередодні в нього була чергова коханка, а це означало, що знову доведеться збирати пелюстки троянд, якими він наказує всипати ліжко. Дівки різні, а романтика для всіх однакова… Ні смаку, ні фантазії.

На щастя, власника готелю вдома не було. Ще б пак! Він просто не хотів знаходитись у тому безладі, який сам і розвів. Йому навіть поскладати посуд на стіл було лінь — залишив де заманеться. Мокрі рушники на підлозі, посеред кімнати купа подушок та кальян, на килимі якісь липкі плями.

Але найгірше чекало у спальні. Для покоївки знаходити такі речі — звична справа. Але я була занадто зла та роздратована, тому побачивши, що біля ліжка валяється два використані презервативи — обклала боса добірними матюками. Ну невже не можна донести до смітника?! Чому я маю збирати цю гидоту власними руками?

Все дитинство мені вбивали у голову, що я принцеска. Переконували, наче мене чекає видатне майбутнє… Невже це воно і є? 

Згадалась одна історія. Я навіть не пам’ятаю, де її вичитала, та це й неважливо. Коротко кажучи, один репер настільки боявся, що якась з дівчат використає його біоматеріал для запліднення, що заливав у презервативи гострий соус. В результаті одна таки потрапила в цю пастку та отримала сильний опік статевих органів. Навіть до суду потім подала на нього, аби виплачував моральну компенсацію. Реально! Можете загуглити.

А ось наш бос, судячи з усього, подібних інцидентів не боїться… Будь-хто може забрати його сім’я та використати для запліднення. 

Будь-хто. 

Навіть я.

Потрусила головою, аби вигнати ці жахливі думки. Ні, я такого не робитиму. Це ж бридко… Викинула сміття у мішок та зав’язала його, аби шляху назад точно не було. Я не впаду настільки низько!

Чисто заради цікавості відкрила додаток з календарем, за яким відстежувала свій менструальний цикл. Найсприятливіший період для зачаття має припасти на наступний тиждень. Якщо таки вирішу вагітніти, то треба знайти кандидата якомога швидше... 

Раптом телефон завібрував. Від переляку я ледь не впустила його у відро з брудною водою. Службовий номер. Ох, мені відразу стало страшно… Невже в цих апартаментах є приховані камери? Якщо хтось бачив, як я протираю дзеркало халатом боса, то мені буде непереливки… 

— Слухаю, — відповіла, готуючись до прочуханки.

— Єво, — то був охоронець, — тут до тебе прийшли. Двоє хлопців чекають біля чорного ходу.

Мені пересохло у роті. Хто вони? Колектори? Бандюки Світлани Василівни? Мисливці на одного з моїх колишніх? У будь-якому разі, нічого доброго мені не світило.

— Скажи, що я зайнята. 

— Вже сказав, але вони наголошують на необхідності зустрічі. Мутні якісь… Може, копів викликати?

— Ні, не треба! Тоді мене точно звільнять… Можеш залякати їх своєю пушкою? Ти ж охоронець, як-не-як.

— Добре, зрозумів.

Це не вперше мені доводилося зустрічати з подібними особами. Минулі рази вони погрожували, що вивезуть мене в ліс та згодують диким собакам. Поки що до виконання своїх планів ці молодики не переходили, але від того не легше. Постійно таке відчуття, ніби моє життя у небезпеці. 

Ще раз подивилась на мішок зі сміттям. А раптом у ньому знаходиться розв’язання усіх моїх проблем? Так, доведеться потерпіти приниження, але потім я б змогла почати життя з чистого аркуша!

Ні, вже пізно. Я не порпатимусь у туалетному папері та недоїдках.  Якщо вже й вирішу зробити штучне запліднення, то прийду підготовленою. Як мінімум треба купити шприц… і добряче напитися, аби перебороти огиду. 

Господи, та що ж за думки? Я. НЕ. ТАКА.

Того дня я просиділа у готелі майже до самого ранку. Не мала гарантій, що ті бандюгани не чекають мене за рогом, тому вирішила перестрахуватися. Поїхала додому лише по закінченню зміни одного з кухарів — він був на власному авто та погодився підкинути мене. Так я хоча б була впевнена, що проживу трохи довше…

Ключ від Юліної квартири я мала ще задовго до свого вимушеного статусу переселенця. Вони з Толіком частенько літали на відпочинок, а я поливала квіти та годувала рибок. В такі дні було вдвічі радісно: і подруга світ побачить, і я у нормальних умовах поживу. Тоді їхня однокімнатна студія здавалась мені королівськими хоромами. Так не хотілося повертатись у свою будку два на два метри... Але то було тоді. Тепер же я неабияк сумувала за гуртожитком… Без даху над головою всі проблеми здають удвічі складнішими.