5. Микола

Ми йшли собі усі разом  на зупинку, як тут біля нас зупинилося знайоме авто. Це був мій товариш Микола. Йому дев'ятнадцять років. Він вчитися на архітектора. Бо його батько - архітектур. Він любить дівчат. Постійно знаходить собі нових. Не може пройти спокійно мимо, коли бачить гарну дівчину. В нього кожна - королева. Але людина він не жадна. Я б навіть сказав добра. Як треба допомогти то допоможе. Але дівчата то його слабкість.

Ось він нас побачив та зупинився, щоб привітатися. І мабуть на дівчат зблизька подивитися. 

- Привіт, - сказав він мені та вийшов із автівки. 

- Доброго ранку, пані. - Звернувся він до дівчат і почав кожну з них роздивлятися. Бо Микола багано бачить і носить окуляри. 

- Далеко зібралися? - Спитав він мене уважно роздивляючись Віру та Надію.  

- На Ювілейну. Нам треба на ринок. 

- Сідайте. Підвезу. - Запропонував він нам свої послуги.

- О! Дякуємо! - Зрадів я що не доведеться іхати своїм ходом. Автівка це само то. Менші шансів, що дівчат хтось та і впізнаає. А нам цього зовсім і не треба.

Ми тільки зібралися сісти до автівки, як під'їхала ще одна машина. З неї швидко вискочив Антон

- Сідайте. Я вас підкину, куди треба, хоч на край світу.

Мені стало смішно.

- Це йому Надя сподобалося. - Сказав я.

- Ні. Вони вже їдуть зі мною! -  почав сперечатись з ним Миколай.,

Вони почали доказувати один одному, чому дівчата мають їхати саме з кимось з них.

- Ви ще на дуель один одного покличте, - став я з них сміятися.

- Так ми їдемо, чи ні? - Почала нервувати Альбіна.

От якби не вона, то особисто я, ще б міг довго спостерігати за тим, як сперечаються мої товариші за те, кому з них підвозити дівчат. Це було досить смішно, але Альбіна мала рацію, час минав. Треба було щось негайно вирішувати. Тим більше, що вже підійшли ще декілька наших товаришів. Не вистачало, щоб тут зібралася ціла купа людей.

- Ой. Досить - втрутився я у цей спір. - Зробимо так. На ринок ми їдемо з Миколою, а звідти разом з Антоном. От і все. То ж мені знайшли проблему. Божевільня. - Мені завжди було незрозуміло, чому люди не можуть знайти відповіді на такі прості питання.

Ми з дівчатами сіли в автівку до Миколи.
Наші друзі до Антона. Поїхали на двох автівках на ринок. Цілий наче кортеж.

- Познайомимось, - сказав дівчатам наш водій.

- Надя, Віра, Альбіна. - Представив я їх.

О, це як у "ВІАбрі". Може ви звідти?  - Пошуткував він і сам з цього посміявся.

Я відразу поспішив змінити тему.

- А що ти робиш увечері? Може відвезеш нас з дівчатами до парку?

- О! Звісно. Залюбки. У сьомій буду чекати вас біля під'їзду. - Зрадів він несподіваному щастю.