4. Ринок

Чесно кажучи я був дуже здивований, коли побачив, що за десять хвилин дівчата були вже одягнені та чекали на мене, щоб піти на ринок.

- Ми готові, - доповіла мені Альбіна. 

Але перед тим, як піти я оглянув їх з голови до ніг.

- Фейс контроль. Дуже мені не хочеться, щоб вас впізнали. Особливо десь серед натовпу.

Переді мною стояли три молоді пані. Звичайні такі. Без косметики. Без гарних зачісок. Просто одягнені. Футболки. Кросівки. Хвостики. Бейсболки. Чорні великі окуляри. Так, їх дійсно було не впізнати. ,

- Якісь ви дуже сексуальні, - похитав я головою. - Он Альбіна в коротких таких шортиках.

- Боїшся, щоб не вкрали? - Спитала в мене Надя. - Не бійся. Ніхто твою Алю не вкраде. Ти ще її погано знаєш. 

- Ой, пішли вже. - Видохнув я. Дівчата вийшли перші, а я йшов по заду, бо зачиняв двері.

Перша по сходах спускалася Альбіна. Як я і казав, вона була в блакитних коротких шортах та рожевій майці. Сексуальна така. Позаду неї йшла Надя. 
Надя була у синіх шортах та білій футболці. Віра теж в шортах, але майка в неї була червоного кольору.

- Ну, то йдемо. - Закликала всіх Альбіна, коли ми встали біля мого під'їзду, чекаючи поки я нарешті вирішу, як нам краще далі бути.

Бо в мене були два варіанти. Або просити когось, щоб відвіз нас на базар, або їхати на тролейбусі. Тому, що навряд шанувальники "ВІАбри" користуються цим видом транспорту.

Та коли ми вийшли з під'їзду та проходили повз літнього кафе, то там вже вирувало життя. Хлопці з мого дому розпивали горілчані вироби та запивали їх пивом.

- Чекайте. Я зараз. - Тихенько сказав своїм новим знайомим. Я залишив дівчат самих, а сам підійшов до хлопців привітатися.  Щоб не дай Боже хтось їх не впізнав. Я навіть уявити не міг, що тоді буде. Бо на жаль тримати язика за зубами вміють не усі. Обов'язково хтось комусь скаже. І пішло, поїхали. А потім піде паломництво до моєї квартири. З моєю буйною фантазию це було уявити достатньо просто. Я вже це бачу. Стоїть собі така черга до мого четвертого поверху. Потім від під'їзду аж до зупинки. Стоять одні хлопці. Та чоловіки. У всіх плакати і вони заходять по одному та кажуть. - А мені можна автограф? А мені можна автограф?

Це божевільня! Дівчата приїхали, щоб відпочити від усього цього. Інкогніто можна сказати, а тут на тобі. Та й був би радий провести деякий час з Альбіною, а не з їх фанатами чи там фанатками.

- Хто це такі? Це якісь вже новенькі? - Показав мені на дівчат Микола.

- Та так. - Не став я вдаватися в подробиці.  - Всім удачі. Потім побачимось. Бо ми поспішаємо.

Тим часом один з хлопців підійшов до дівчат. Це був Антон. 
Він завжди був такий чемний та усіх дівчат чимось пригощав.

- А може красиві пані приєднаються до нашого столика? - Запропонував він 
Дівчата переглянулись. Я помітив посмішку на їх обличчі. Здається Надя вже щось придумала. Так і є.

- А чому б ні? - Вирішила за усіх Надія.- Можемо і приділити вам декілька хвилин.

Я не встигнути їм нічого ще сказати, як вони вже сиділи всі утрьох біля столика.  

- Пиво? - Запропонував їм Антон. - Сухарики. Горішки. Може вам шоколадку купить чи морозиво?

Здається Надя зробила на нього враження своїм шикарним бюстом. От він намагається до неї по залицятися.

- Ні. Дякую. Нічого такого не треба. Ми б випили з Вами пива та поспішаємо у справах. Якось іншого разу. - Чемно відпала Антону Віра.

- Так. Дійсно. Ми поспішаємо. - Сказав я та перший встав із за столу. - Ввечері побачимось. Пішли. - Звернувся я до дівчат.  

- До побачення, хлопчики, - Посміхнулася одна Віра та ми усі пішли на зупинку.

- Це ще щастя, що вони вас не впізнали. А з іншого боку. Все одно хтось рано чи пізно здогадається. То будемо робити, як нам схочеться? Бо не можливо увесь час ховатися. Ви зі мною згодні? - Спитав я у дівчат.

- Ну так. - Погодилась зі мною Надя. - Не хвилюйся. Ми не хочемо, щоб в тебе були якісь проблеми. Ми самі можемо за себе постояти. Усяке бувало. Пам'ятаєте дівчата?

І потім вони усі почали розповідати мені різні веселі історії які з ними відбувалися під час гастролей. Ми так сміялися, що на нас люди почали озиратися. А це було дуже небезпечно.