Розділ 18

Повідомлення в зоопарк я писала з флаєра. Міро бубонів щось про загарбників мізків та іншу нісенітницю. Шуша дрімав у сумці. Не знаю чому, але наш із Шушею зв'язок мене не лякав, я не відчувала загрози і навіть відчула деяку радість. Звірятко настільки визнало мене "своєю", що почало спілкуватися як із мамою. Хвостатий і лускатий, він був лише дитиною, кинутою напризволяще. Якщо я можу допомогти йому впоратися з цією турбулентністю, то я не відійду в сторону.

 —  Ти б його хоч удома залишила, —  прошипів Міро, —  а то як мама  -  кенгуру.

 —  Досить,  —  зітхнула я,  —  може це просто глюк якийсь. У мене.

 —  Пригадай мої слова, коли прокинешся в пустелі, доїдаючи кущ із колючками,  —  промовив мій друг, облітаючи інший флаєр.

 —  Ну, вони дієтичні,  —  усміхнулася я,  —  багато зейських красунь від заздрості помруть.

Шуша підняв голову і подивився на мене своїми величезними розумними очима. Простягнула руку і поклала її на шорстку голову звірка. Через що він пройшов? Як втратив матір? Адже він же теж відчуває, переживає. Досі до тварин ставилися як до істот примітивних і бездушних. Нехай забивати заради м'яса їх уже й перестали, але належного ставлення так і не з'явилося.

 —  Уяви, що він пережив один у пустелі,  —  промовила я, погладжуючи Шушу по голові,  —  так, малюк? Тяжко тобі довелося? Страшно було? От би ти міг розповісти...

Шуша тихо запихтів ніби системний блок доісторичного комп'ютера. Смикнувся під моєю рукою. У мене було відчуття, ніби я на мить осліпла й оглухла. А потім, розплющила очі в залитій червоним світінням пустелі. Шелест пісків і запах металу. Завивання вітру і порожнеча на сотні кілометрів навколо. Я дивилася на світ очима маленької ящірки, що сидить на остигаючому тілі матері...

Її розірвав якийсь звір? Ні. Вона лежала скрючившись на землі, явно померши від хвороби. Може від голоду? Я відчула відгомін чужої скорботи, туги, непередаваного відчаю. Ці почуття ніби були в мені й одночасно окремо від мене. Я немов дивилася фільм, у якому дуже співпереживала герою. У свисті вітрів почувся новий звук, пихтіння двигуна, скрегіт металу по піску.

Невеликий флаєр зайшов на посадку, здіймаючи вихор піщинок. Червона хмара здійнялася вгору до нічного неба, застилаючи блиск зірок. Флаєр приземлився зовсім поруч, обдав хвилею гарячого повітря. Тиша. Потім дзижчання дверей, що відчинилися, писк приладів на панелі, звук кроків, шелест піщинок під важкими черевиками. Вони пройшли повз тіло ящера. Пустельний холод пробирав до кісток, тіло матері вже давно не гріло, голод зводив шлунок. Дитинча давно так от сиділо і чекало дива. Обидва сонця Зеї сходили і скочувалися за обрій мінімум двічі. Шуша знав, що загине. Так або один у пустелі, але він не чекав порятунку, його просто не було і тут...

Зовсім поруч стояв величезний флаєр із працюючим двигуном. Від нього виходило тепло. Манило... Дзижчали антигравітаційні панелі, утримуючи флаєр завислим на місці. Гудів двигун. Двері в салон були відчинені, ніби запрошували. Щось із шурхотом впало на пісок, почувся звук, ніби щось важке тягнуть по землі. Ящірка зістрибнула вниз із бездиханного тіла і, кульгаючи, поскакала під флаєр. Гості пустелі не помітили малюка в темряві, світло давали тільки габаритні вогні флаєра.

А малюк арран бачив у темряві прекрасно, нехай і все було червонувато - ліловим, і трохи розмитим. Малюка не цікавили двоногі істоти, він був зайнятий порятунком свого життя. А гості були зайняті своїми справами і не звернули уваги на скрегіт кігтиків по металу. Вони тягли згорток із білого матового пластику що формою і обрисами дуже нагадував манекен... або.

 —  Тіна! Трясця!!

Я прийшла до тями від того, що Міро в істериці тряс мою тушку за плечі, зупинивши флаєр на аварійній платформі.

 —  Я заснула?

 —  Ти відрубалася. Тебе ніби відключили від живлення! Що ця тварюка зробила з тобою?

 —  Схоже Шуша став свідком убивства,  —  вимовила я і сіла рівніше.

Міро з сумнівом глянув на мене. Я на аррана. Потім ми обидва глянули на Шушу. Шуша позіхнув і поповз спати в сумку.

 —  А я казав, що це все до добра не доведе. Підеш у поліцію?

 —  І що я там скажу? Що в мене було видіння? Що арранська личинка, телепатично спілкуючись зі мною, передала важливі відомості? Та мене на сміх піднімуть. І ще не зрозуміло, що саме я побачила в цьому маячному кінофільмі. Може, це контрабандисти були чи ще щось...

 Але відчуття якогось підступу не відпускало. Можливо барахлив не Шуша, а я... треба буде обміркувати це питання. Обстежитись.