Розділ 17

Можна було б і роздрукувати сніданок, але по- перше їжа з кухонного перетворювача на смак як ноги, а по- друге, мені потрібно було розслабитись. Розмова із зоологом спричинила моє безсоння, чи просто стрес дався в знаки. Не зрозуміло. Але в голову лізли думки про Грега... і чип. Мені не давала спокою ця знахідка. А сказане Різою ще більше розохотило мою фантазію. Мій мозок судомно шукав відповіді на питання, які його зачепили. Часто це робилося без мого бажання.

Потім мене мене понесло взагалі не в той степ… мабуть вилізли назовні задавлені емоції. Мені снився Кай. Його холодний погляд, відчинені двері готельного номера і дівчина в потворно еротичному вбранні. Я навіть обличчя її вже не пам'ятала. Так, грудастий манекен у рюшах. Я рідко згадувала Кая, заганяючи думки про нього глибоко в підкірку, допомагала робота і втома, але цієї ночі підсвідомість прорвало. Скільки минуло з дня нашого розставання? Тиждень? І він навіть не намагався мене відшукати. Не знаю тішило мене це чи засмучувало, але хотілося б трохи більше емоцій з його боку... Але це за умови, що я хоч щось значила в житті цього чоловіка...

— Їжа! — загробним голосом загарчав Міро і, зображуючи зомбі, ввалився в кухонний блок.

Хоча, на зомбі Міро був схожий не тільки витягнутими вперед руками, а й пикою. Та й комплекція відповідна. Безсонні ночі й життя в стресі нон- стоп усе ж позначилися на моєму другові, і вітаміни та кофеїн уже не рятували. Схоже, я маю приблизно такий самий вигляд. Бліда, сонна, похмура. Але, в операторській візуальників обстановка спокійніша, ніж у закулісному тераріумі. На нашому з Міро блідому тлі навіть Шуша виглядав бадьоро й активно. А він вранці був особливо "вертким". Ось як повис на моєму стегні годину тому, так і висів там. Фіг відірвеш, вчепився як у рідну... Може, теж зголоднів?

— Ще трішки почекай і будемо снідати, — посміхнулася я другові й потріпала його по зеленому чубчику.

Міро показово поплямкав і поплентався до кавоварки. І в нього, і в мене була гостра неприязнь до надрукованої їжі. Після життя в притулку, де витрачалися на поживність страв, але плювали на їхній зовнішній вигляд, їжа — вид мистецтва. Тільки на відміну від мене, Міро кулінарія не давалася. І в підсумку мій друг пристрастився до їжі на виніс. Я була більш успішною у справах кухонних. А коли я нервувала, то починала пекти і кашоварити з потрійною силою. І Міро це помітив.

— Чого ти зранку така здиблена?

Я надала своєму обличчю максимально безтурботного вигляду і полізла відкривати духовку, де допікалися кекси. І чим я себе видала? А?

— Не виспалася.

— Еротичні сни дошкуляли? — і Миро гиденько посміхнувся. — хто фігурував? М?

Я демонстративно дістала деко з духовки і шльопнула його на стіл. Шуша обережно відкрив одне око, вивчив обстановку і знову впав в анабіоз. Задзижчала кавоварка. Міро меланхолійно налив собі кави, голосно відсьорбнув окропу і знову втупився на мене.

— Якщо ти не вгамуєшся, то я тебе стукну, — буркнула я і вручила другу кекс.

Міро підношення прийняв і тут же відгриз половинку. Пожував. Засунув залишки в рот і схопив наступний. Я переклала залишки кексів на блюдо і поставила на стіл. Схопила свою каву. Вмостилася на табурет.

— Зла ти, нервова. Вигуляти тебе потрібно, розвіяти. — протягнув Міро, опускаючись навпроти мене за стіл.

— За вітром? — хихикнула я і теж відпила кави.

 — Настільки забійне проведення часу я не планував — знизав плечима зеянин, — але розтрусити тебе в клубі не завадило б.

— Який клуб, дрібний? Я якщо почну танцювати, то розсиплюся.

— Клубу я ще не вибрав, — усміхнувся Мір, — а якщо твою тушку спакувати в тісну сукню, то ти цілком собі зможеш функціонувати і, можливо, знайдеш того, хто підніме тобі настрій. Пора б уже... А то он як гормони діють… геть озвіріла. Мужика б тобі… нормального, щоб…

А ранок так добре починався. Я показово потягнулася до дека, що стояло біля плити. Міро зубоскалити перестав. Відчув, що його занесло і ящо продовжить, то донесе аж до травмпункту.

— Дивовижні кексики, — поспішно промовив мій друг, — Що тут шоколад чи родзинки?

— Щуряча отрута, — похмуро буркнула я.

— Ой! Мої улюблені! — вигукнув хлопець і голосно хлюпнув кави з чашки, — обожнюю присмак отрути вранці. Звір, хочеш отрути?

Простягнув шматочок кексу Шуші. Шуша розплющив око і клацнув зубами в знак відмови. Міро знизав плечима і закинув крихти в рот.

— Він ще сонний і кекси пахнуть неприємно, — пробубоніла я, відсторонено дивлячись у чашку.

— Ти про кого зараз говориш?

— Про Шушу — продовжила віщати я, погладжуючи звірка по голові, — Ти йому простягнув шматочок кексу, а запах шоколаду Шуша на дух не переносить. Я варю йому Шикао. Його цей запах заспокоює, він пахне домом...

І кивнула в бік кухонного комбайна, де в паровій камері готувалося дві гілочки пустельної колючки. Зловила на собі ошелешений погляд Міро.

— Що?

— Чиїм домом пахне ця хрінь? Тіна ти мене лякаєш.

Я застигла і знову глянула на пароварку. Чому я подумала про дім? Я слухала Міро, задумалася, вдихаючи пару від варіння Шикао, і в голову прийшла думка, що так пахло вдома...

 — У нас із тобою вдома пахло гноєм і тугою. І ця моторошна рослина водиться тільки на Зеї...

— У пустелі, — пробурмотіла я і прибрала руку з голови Шуші.

Миро підхопився на ноги і ткнув у Шушу пальцем. Ми з Шушею переглянулися. Мені теж було не по собі, але страху я не відчувала. Просто розуміла, що шкоди Шуша мені не завдасть... а він просто...

— Це все воно! Воно пробралося тобі в голову... воно захопило тебе! Ми приречені!

Міро навіть руки заломив, схопився за голову, відскочив до вікна.

— Схоже, мене справді уматерили, — зітхнула я, — треба зателефонувати зоологу.

— Цю тварюку потрібно утилізувати!

— Нікого ми утилізувати не будемо. Я нічого страшного не зробила. Горла тобі не перегризла, у вікно не вийшла...