Розділ 14

Потрібно було повернути толстовку Хальмі. Я її випрала і висушила, відпарила і акуратно склала. Залишалося тільки зрозуміти, як йому повернути цю частину гардероба. Пошта? О так, це було б ефектно, але занадто заморочено. Підкинути в гримерку? Концерти сьогодні не передбачалися, а тому артисти розбрелися по тренувальних залах для відпрацювання номерів. Варіант був один — залишити згорток під потрібними дверима.

Звісно, можна було б просто дочекатися чоловіка і повернути йому толстовку... Але він так двозначно сприйняв усю мою поведінку ДО, що я вирішила не живити його хвору фантазію далі. Потрібно просто пробігтися вздовж дверей і прислухатися. Де завиває "Аймега" туди й підкинути.

— Я не одягну це — почувся невдоволений жіночий голос.

Я все ще тупцювала в коридорі біля репетиційних залів, коли строката зграйка страшенно красивих дівчат з'явилася в полі мого зору. До остраху, бо моторошно було від реальності їхньої нереальної краси. Як? У яких клініках? Я розуміла, що це було мерзенне почуття, але продовжувала думати про рукотворність їхньої краси. Ну не можуть же всі народжуватися такими ось...

— Ти тут не головна, Лея! — відповіла інша дівчина.

Дівчат було штук п'ять, усі стрункі, високі, довговолосі. Жіноча група, назву якої я пам'ятала і... забула. Начебто Різа робила їм спецефекти на минулому виступі. А ось ту з фіолетовим волоссям я десь бачила... Дівчата вочевидь перебували в контрах, бузковолоса стояла піднявши підборіддя, а друга, володарка волосся кольору мандарин, витріщалася на неї з виглядом досвідченого вбивці. Решта членів групи мовчки тупцювали поруч і збито озиралися.

— Якби не я, у вас би не було шансу на успіх. Я обличчя групи!

Обличчя, треба було визнати, було ідеальне... Точно! Це випуск із нею я бачила в кафе в день прильоту на Зеї. Лея Штайн... Штейн... Штойн? Не пам'ятаю. А ось це волосся і шкіру кольору вершків фіг забудеш. А тим часом пристрасті розпалювалися. Дівчата закипали. Запахло бійкою. Досвід життя в місцях великого скупчення дівчат навчив мене відчувати, коли тобі готові видерти жмут волосся або пошматувати обличчя осколком склянки. Я швидко навчилася не відсвічувати і не виглядати загрозливо для інших самок. А ось тут епіцентр конкуренції серед статей...

— Пусти, дурепо!

Бінго! Руда все ж здалася і з вереском вчепилася у волосся Леї. Решта дівчат запищали. Ті, хто бився, звалилися на підлогу... Я озирнулася в пошуках відра з водою. У притулку так розбороняли бійки. Відра не було. Бійка тривала. Сили зміщувалися від однієї до іншої дівчини... Вони просто каталися паркетом і кричали. Обслуга не поспішала втручатися. Зеяни взагалі не особливо любили втручатися в чужі конфлікти. Але бійка могла закінчиться травмами, а дивитися, як хтось когось калічить, я не могла.

— Панянки! Паннки! — заволала я і кинулася до дівчат, які кричали.

Спробувала відтягнути руду, але отримала стусана ліктем у груди й відлетіла вбік. Сильна зараза. Тренована. Поки я оговтувалася, потираючи забитий куприк, на підмогу прийшов Ден. Він досить вправно відсмикнув руду вбік, схопивши дівицю під пахви. Та кричала, брикалася, але вирватися не могла. Тільки бовтала в повітрі кінцівками в безсилій злобі. Бузковолосу підтягнули інші дівчата. Я крекчучи, встала сама. Нема чого розлежуватися, у мене принца- рятувальника немає.

Лею обтрусили, руда втомилася брикатися, із задоволеним виглядом стискаючи в руці жмут бузкового волосся. У Леї з розбитого носа стікала досить помітна цівка крові. У коридорі з'явилися ще працівники комплексу. Шуму побільшало, агресії рудої — поменшало. Ден відпустив зм'яклу дівчину і відійшов. І вигляд у нього був такий... Я якраз розгиналася, перевіряючи, чи не переламало мене начисто, і завмерла. Ден виглядав злим. Він відійшов від рудої, але напружені жовна, стиснуті кулаки і рум'янець на щоках... І погляд на Лею, після чого все як рукою зняло. Ого! Ден ніби прокинувся і поспішив геть. Що ж. Схоже в мого кучерявого колеги був кумир. І її ім'я було Лея... як її там.

— Привіт, Бідосю, — почувся над головою знайомий веселий голос.

Чорт! Я злодійкувато обернулася до Хальмі. Стоїть, зуби скалить. Сяє на всю міць. Поки я витирала підлогу у фойє, Аймега вже відспівала і вирвалася на волю. Інші хлопці з групи переглянулися, але відволікати колегу не стали. Просто пішли геть. Хальмі роздивлявся мене, сунувши руки в кишені спортивних штанів. Проста футболка, кепка, білі кучері, що стирчать з-під неї. І посмішка до вух, настільки радісна і по- дитячому щира, що я навіть розгубилася.

— Я принесла толстовку, — схаменулася я і почала озиратися. Знайшла згорток, що впав на підлогу. Протерла його рукавом і простягнула чоловікові, — спасибі. Чиста. Випрасувана.

Він здивовано зігнув брову. Узяв згорток у руки.

— Могла залишити собі...

А так можна було? Ця думка не прийшла мені у голову навіть на мить. Широта душі доступна тим, хто не знає, що таке мати одну толстовку в гардеробі... і коли вона і є половина гардероба. Точніше третина. Штани, толстовка і кросівки — це гардероб. А кепка вже витребеньки.

— Це не моє. Мені чужого не потрібно, — спокійно відгукнулася я, а потім усе ж не втрималася, — та й розмірчик явно не мій...

— Короткувата? — підчепив Хальмі.

— У ділянці пахв тисне, — не залишилася в боргу я.— І я Тіна. Ви весь час забуваєте.

Я заговорила, дивлячись злегка вбік, щоб не відволікатися на блискучий блакиттю погляд. Хальмі мовчав. Стояв поруч, склавши руки на грудях, і глядів не перебиваючи.

— Я запам'ятав, — почувся його голос. — а ти забула, що ми перейшли на "ти".

Я все ж перевела погляд на цю нахабну пику. Посмішка до вух, блиск в очах. Йому й справді було не соромно. Але він і не злився. Радше йому було весело. Псих! Павич із поїхавши дахом... І з усмішкою, здатною розтопити арктичні шапки, якби вони були на Зеї. Я дуже хотіла злитися на цю нахабну зейську особину...

— Рем! — почувся окрик.