Розділ 13

— Шушо, а можна спати не на мені, а поряд? — зітхнула я, знімаючи звірка з руки.

Шуша лежав трохи вище кисті, вчепившись лапками в мою руку, імітуючи броню. Не сперечаюся — мило. Але незручно до остраху. Шуша, після того як його з силою відліпили від місця лежбища, почав шипіти і метатися по столу. А потім поповз спати до мене в каптур худі... Мого худі. Вбрання Хальмі відправили в прання.

— Не вихованець, а аксесуар, — пробурчала я і поправила лампу.

Шуша ще повозився в капюшоні й затих. Почав плямкати й пихкати. Простягнула руку і погладила звірка по шорсткій голові. Потрібно буде погодувати тваринку. Можна дати їй морквину, але краще "грушу". Так я обізвала місцеву пустельну ягоду Накоргао. Так, думка про цю екзотику засіла в моїй голові і я не могла думати ні про що, крім неї. Довелося піти і взяти одну. Почистити і почати згодовувати своєму "капюшонному монстру". Шуша "грушу" поглинав із завидним апетитом.

На столі лежали інструменти для ремонту, лупа, щипці і... понівечений чип. Вирішила вранці ще раз розглянути свою знахідку. Може помилилася.

— А що ти робиш? — підкрався до мого робочого місця Міро.

Прокинувся? Уже? Поспавши три години зеянин був свіжий як огірочок і сповнений сил для нових звершень. Як він це робив не знаю, але кількох годин сну вистачало Міро для повного відновлення. Він лякав мене цією навичкою з самого дитинства, але після обстеження медиків і психіатрів у притулку вирішили, що хлопчик просто такий... Везунчик. Це й допомагало Міро бути настільки працездатним і продуктивним. Ось і зараз у нього було кілька годин на відпочинок і душ, щоб потім знову летіти на роботу.

Він вештався помешканням у своїй улюбленій піжамі в горошок і був абсолютно розслаблений. Навіть і не скажеш, що це зеленоволосе чудо в білих пухнастих капцях- зайчиках і з бутербродом у руках — це невгамовна машина з вбудованим вічним двигуном. Я ось уже три чашки кави в себе залила, щоб відкрити хоч одне око. Як оманлива зовнішність часом.

— Паяю, — збрехала я, щоб не заглиблюватися в подробиці свого дивного заняття.

— Ой, а мені б тут...

І Міро спритно запхнув залишки бутерброда в рот і кудись поринув. Не до добра це. Знайте, зарубайте собі на носі і ще десь теж, що ніколи не можна казати друзям і знайомим, що ви знаєтесь на ремонті будь- чого. Набіжать. Затопчуть. Задовбають.

— Мір! Принеси мені яблуко. Зелене, — прокричала я вслід другові, — а краще два.

Почувся тупіт, який перемістився в кухонний блок. На стіл лягли два зелених яблука... Хоча дивно, я люблю більше червоні. А зараз зелених захотілося.

— Ось, — і наступним Міро простягнув мені свій планшет.

Міро любив користуватися цією допотопною штукою як записником і довідником і тягав цей мотлох із собою всюди. Я давно вже шипіла на цей шматок застарілих мікросхем і тихесенько молилася про його якнайшвидшу смерть. Закинула яблуко в капюшон, звідки тут же почулося задоволене бурчання. Міро глянув на капюшон, на мене. Зітхнув.

— Ти можеш його полагодити? — уточнив Міро — він чомусь перестав працювати.

Так. З якого переляку він перестав працювати? Чи не тому що він був старий як світ, а ще його періодично упускали. Сідали на нього... топталися по ньому... Нелегка доля була у цього гаджета.

— А ти його не упускав?

— Упускав, але...

І Міро здивовано глянув на свого помічника. І справді, адже кидав же раніше і нічого. З капюшона випав огризок. Ось це апетит! Не звір, а бобер.

— Справді і чого він не працює? — зязвила я.

Водночас взяла затертий прилад до рук і глянула на скло ближче до лампи. Це не монітор... Це руни якісь! Міро що, замість пальця каменем по ньому ялозив? Монітор перетинала здоровенна тріщина, дбайливо заклеєна скочем. Ну хоч не пластиром і то добре. Міро любив лагодити техніку пластиром...

— Але він не сильно вдарився... — зітхнув зеянин.

— А тріснув виключно під впливом твоєї харизми... Угу.

Я розкрутила корпус і без подиву констатувала те, що лагодження виллється у більші витрати, ніж купівля нового товару.

— Простіше новий купити. — підсумувала я.

Попутно підняла з підлоги огризок і віддала Шуші друге яблуко.

— Але я це люблю, воно кльове. Може спробуєш?

— Міро, я тебе теж люблю і ти теж дуже кльовий, — зітхнула я, — але якщо ти помреш, погодься, дивно буде тебе відкопати і намагатися оживити. Колишнього ефекту не досягти. І ти продовжуватимеш глючити... Може навіть сильніше, ніж раніше.

Міро зітхнув і знову поплентався до холодильника заїдати стрес. І куди воно в нього все лізе? Худий же як богомол. Міро почав гриміти посудом, а я повернулася до вивчення чипа. Ось чим його так понівечило? Коли прилад здувало від перегріву або ще якихось внутрішніх глюків, він мав інакший вигляд. А цей мав явні механічні пошкодження... Цікаво, а його так вигнуло поза чиєюсь головою чи ще в ній? І що стало причиною? Я обережно потерла червоний наліт на чипі. Під пальцями відчувся рельєф гравіювання... На стіл шльопнувся другий огризок.

— А безвідходно харчуватися ти не міг би? — зітхнула я, прибираючи сміття в кошик.

Шуша заурчав у відповідь і висунув із капюшона голову.

— Не заважай, — відмахнулася я від звіра.

Шуша зник. Я трохи нахилила лампу, беручи в руки лупу. Точно гравірування. Серійний номер. І це дивно, адже на утилізованому обладнанні серійний номер затирався, щоб відрізнити робочу техніку від неробочої. А нейрочип це вам не болтик із гайкою. Це цінна апаратура. Але з того, що чіп був роздутий і понівечений, інформацію з нього вилучити було б не можливо. Він точно не робочий і в такому разі слід було спиляти маркування...

— Найімовірніше, це просто сміття, — зітхнула я, — просто хтось забув спиляти маркування, ось і все.

Але все ж обережно загорнула в шматочок серветки і поклала в сумку. Спитаю на роботі, може, хтось загубив. Хіба мало чому він там валявся. Не сам же прийшов і ліг на підлогу. Виховання не дозволяло мені привласнити чужу, нехай навіть зіпсовану річ. Викину, якщо дізнаюся, що нікому воно не потрібне... Або не викину. Була в мене слабкість до всякого роду залізяк, нічого не могла із собою вдіяти, збирала всяку блискучу дурницю, потрібна вона була чи ні. Кай бурчав постійно з приводу дротів, чипів та іншої мілкоти, якою були забиті шухляди мого столу.