Розділ 8

Ранок у нас почався тоді, коли ми спромоглися розплющити очі.  Додому ми доповзли набагато пізніше того часу, коли більшість святкують народження нового дня. Тому обізвали час пробудження ранком і навіть поснідали не вугіллям, а цілком пристойним омлетом, оскільки готував не Міро, а я. Мій гіперактивний друг усе ж виконав свою погрозу і взявся за моє волосся. З вогником взявся. Клапті летіли від мене на всі боки, і щоб не нервувати, я полізла за комунікатором, а з нього в інтернет.

Зранку я була злегка завжди прибитою, а сьогодні особливо. Половину ночі я не спала і переверталася, як вуж на пательні, чи то від задухи, чи то від пережитих потрясінь. Всю ніч снилися безглузді, незв'язні сни. Снилася Зея. Її безмежні червоні бархани, по яких хвилями стікає блискучий пісок. Сліпучі сонця, вітер, що завиває на просторах. Ніби нарізка кадрів, вона проносилася перед очима, незв'язною низкою картинок. Мабуть, мозок обробляв інформацію про Зею, яку я вивчала в інтернеті... Але чому пустеля? Я там не була і не читала про неї багато...

Шуша сидів на моїх колінах. Звірятко оговталося і сьогодні виглядало краще і бадьоріше, а ще перестало кульгати. Залишати мене без нагляду тварина відмовлялася і тягалася слідом по всій квартирі. Віддано заглядав в очі й висів на нозі. А ще шипів на Міро, варто було тому до мене доторкнутися, за що був названий "ліловим аб'юзером" і ідентифікований як особина чоловічої статі.

 До слова, тваринка виявилася не капосною, нічого не псувала, коробку від взуття, поставлену в санвузлі, ідентифікувала правильно й усе своє "багатство" носила туди.

Тому поки мене стригли, я залила в пошук фото Шуші, але мені показувало купу всіляких тварюк, схожих на нього (або на неї, але я вирішила, що це хлопчик).

— Прикинь, якщо воно виростає до трьох метрів завдовжки, — прошипів Миро, тикаючи ножицями в Шушу.

Я глянула на Шушу, той із сумнівом глянув на мене.

— А тут водиться щось триметрове? — з побоюванням уточнила я.

— Ти в мене питаєш? Я не зоолог і живу на роботі. Але прикинь, якщо він хижак!

Я знову глянула на притихлого звірка. Той віддано притулився до мого стегна, обхопивши його всіма лапами і хвостом.

— Він так тулиться до мене. Навряд чи він небезпечний...

— Принюхується. Вичікує. Від радості очманів. Йому твоєї тушки на місяці два вистачить, а ми разом закриємо всі його потреби мінімум на півроку.

— Щось ти якось перебільшив твої й мої поживні перспективи, — відмахнулася я від друга.

Але неспокійно мені стало під час цієї бесіди. Комунікатор пискнув і висвітив промінь із галографічною картинкою і текстом.

— Арран ганнарікарський пустельний, — прочитали ми з Міро в унісон, — Личинка.

І ми знову втупилися на Шушу. Шуша ніяк не прореагував на назву свого виду і, схоже, заснув.

— Травоїдна тварина. Водиться в центральній частині Червоної зейської пустелі, — дочитала я.

— А за яким фігом вона приперлася аж сюди? — здивувався Міро, — ще й без мамки. Чого йому в пустелі не сиділося личинці?

— Може загубився?

— Нехило він загубився, кілометрів... — Міро задумався, почухавши ножицями потилицю, — багато пішкодралом пройшовши. У ту частину пустелі на флаєрі пару годин летіти. Крильця в нашої личинки суто декоративні.

І Міро ткнув у два відростки на спині Шуші. Так, для польоту там було замало м'язів. Може вони для чогось іншого? Охолоджуватися там, самок приваблювати?

— Потрібно пошукати кваліфікованого зоолога поблизу,— пробурмотіла я собі під ніс — напишу в зоопарк.

Але для початку я знайшла кілька форумів, де обговорювали флору і фауну цієї зоряної системи. Перечитала список того, чим харчуються аррани. Міро взявся за фен... Я почала пошуки ветеринара... у наших краях ті не селилися, а ті, кого я знайшла, були із записом на прийом, зайнятим на найближчий тиждень. Написала зоологу в зоопарк і прикріпила фото нашого "ззагуби". Його потрібно повернути у звичне середовище, але до цього постаратися не угробити годуванням. І потрібно перевірити чи здоровий він.

— Може просто відпустити його нафіг? — уточнив Міро.

Я демонстративно потрясла ногою. Шуша ще міцніше її обійняв. Була висока ймовірність, що тваринка повернеться як бумеранг. А ще той факт, що Шуша личинка, дуже мене хвилював. Ну не нелюд же я щоб дитину за хвіст і на сонечко виставити. Мене ось свого часу саме так і віддали під опіку Міжгалактичної Ради. І саме в стані "личинки". Ні вже. Розберемося що і як, віддамо в надійні руки... А ті нехай і випускають.

Потім я полізла в мережу шукати інфу про ввірені мені музичні колективи. Повинна ж я знати з ким працюю. Відкрила список заявлених учасників і почала клікати за посиланнями, розглядаючи фото. Хоч запам'ятаю... Попутно скачала по кілька пісень кожного колективу, щоб у вільний час налаштуватися на потрібний лад і отримати більше візуальних образів про запас. Розігрію звивини, так би мовити. Фото вели на інші посилання, там були списки пісень і фото з соціальних мереж. Яким незрозумілим чином мене винесло на фотографії "Аймеги", я так і не зрозуміла, але на сторінці вже красувалися купи групових або портретних фото з фотосесій гурту.

— А це в нас що таке?

І Міро безцеремонно видер з моїх рук комунікатор. Вивчив найганебніше для мене фото. Я не спеціально! Ця фотка, де блондин красувався з голим торсом, вона сама вискочила... не роздивлялася я її. Міро смикнув прилад, палець з'їхав... Воно саме. Чесно!

— Який самець... Я бачив як ти вчора його поглядом облизала.

Я мовчки чекала, коли Міро вгамується і віддасть мій засіб комунікації. Я доросла жінка. Хочу, можу і буду витріщатися на кого завгодно. Навіть якщо планів таких і не було. Нехай і на цього... з чубчиком. Я вийшла з того віку, коли пускають слину на фото артистів. Та й у минулому ця хвороба мене оминула. Зовнішність — це для мене найнестійкіший показник при виборі чого завгодно. Чи то партнер, чи то політик, чи то артист. Цей показник абсолютно не інформативний, бо єдине, на що вказує, так це на те, що тобі пощастило чи то з генетикою, чи то з хірургом. Все. Краса має властивість зникати або з плином часу, або внаслідок хвороби. Здоров'я і багатство теж так собі орієнтири. Так само непостійні й залежать не завжди від самої людини, а від обставин, везіння, спадковості. Навіть для техніки зовнішній вигляд вторинний, що говорити про розумних істот?