Розділ 3

Зея зустрічала нас дощем із мерехтливих іскор, коли ми залишали космодром на флаєрі Міро. Тут світло заломлювалося інакше. На Пксеї світило було подібне до Земного сонця, з майже ідентичною довжиною хвиль випромінювання і заломлення світла, що практично виключало візуальні аномалії. Зея була абсолютно дивовижною планетою. У складі води було дуже багато мінералів, які в довгих хвилях першого світила м’яко світилися, а хвилі світла другого світила забарвлювали воду у відтінки бузкового і бірюзи...

Водив Миро так само як і жив. Шалено. Флаєр мчав на шаленій швидкості, шастаючи в потоці таких самих літунів. Ми мчали в п'ятій лінії руху, майже під хмарами, тут був дозволений швидкісний рух. Над головою зависали сіро—  лілові, низькі, повні дощу хмари. Під нами іскрилося неоном місто. Строкатими річками розгалужувалися вулиці, блискучими бурульками з темряви стирчали шпилі хмарочосів. І все це у вечірній синяві, що затоплювала планету. А на горизонті догорали обидва сонця Зеї. Так тут у рівному світло—бузковому небі світило одразу два сонця — біле і яскраво синє. І дощ падав на землю іскристими краплями. Ніби падаючі зірки. Я зачаровано вазюкала пальцем по склу вікна, слідуючи за траєкторією крапель, що стікали.

— Диво, — видихнула я.

Зея була дивною планетою. Більшу її частину займала піщана, червона від оксиду заліза, пустеля.  Клімат сухий і спекотний, не курортний. Водойми зустрічалися вкрай рідко. Багатоповерхові міста по суті стояли на семи вітрах, оточені пісками, занадто мало родючих земель було на Зеї. Занадто спекотно, це ускладнювало фермерську діяльність, більшість городів і плантацій було перенесено під землю, закупівля і транспортування імпортних товарів робили їх доволі дорогим задоволенням, тож основним джерелом калорій на Зеї були місцеві рослини і тварини.

Винахідливість Зеян вражала. Вони викручувалися як уміли, налагоджуючи життя на своїй, м'яко скажемо, неласкавій планеті... Ось вам приклад того, що якщо довго мучитися, то не тільки щось вийде, а може вийти просто чарівне місце. Хоча з одним застереженням... гроші. До того як на Зею рікою потекли міжгалактичні мільярди, це була звичайнісінька зубожіла планетка з провінційним укладом і млявою економікою. Так, з диковинною флорою і всякою фауною, але це мало допомагало розвивати економіку. А потім трапився ВІН. Мерадит.

Мінерал, на поклади якого понад двадцять років тому напоровся одна дуже спритна і жвава компанія, що стала згодом монополістом на ринку палива. Спочатку йому не надали значення, і мало хто хотів займатися розробками... але коли зрозуміли ЩО ховалося в пісках Зеї, планета стала багатіти на очах. Мерадит став проривом у галузі двигунів гіперприскорення. Мінерал аналогів якому не було знайдено на жодній іншій планеті. Крихти Мерадиту вистачало, щоб зарядити десяток двигунів міжгалактичних прискорювачів. І цього мінералу на Зеї було чимало, і його видобуток збагатив як планету та її уряд, так і корпорацію, що ризикнула багато років тому вкласти гроші в зубожілі шахти... Тоді на зейському горизонті і зійшло грошове сонечко. І в променях цього світила урюк на ім'я Зея розцвів. А диковинний антураж став приємним бонусом. Але багато років Зея була всього лише промисловою планетою, поки не стала розвивати туризм.

Жителі Зеї легко вловлювали бажання і потреби інших рас і народів. Підлаштовувалися, якщо справа йшла про міжрасові справи. Але у своєму світі жили за старими, часом застарілими канонами. Зея розвивалася, все більше і більше туристів відвідували її орбіту. Тоді— то і зародився рух індустрії розваг, що став ще однією статтею доходів Зеї. Дедалі частіше за межами зейської орбіти чулася народжена на ній музика. Дедалі більше працівників з інших планет заманювали до себе спритні зеяни зарплатами і різними плюшками. Як мене, наприклад. Зея потребувала вже не метолургів і хіміків, їй потрібні були креативники.

— Ніяк не звикну до того, як часто ти змінюєш імідж, — зітхнула я, повертаючись до друга.

Ще місяць тому Міро мав помаранчевий ерокез із чорними смугами на скронях. Зараз уся голова була веселого «газонного»  кольору.

— Освіжив образ, намагаюся підходити під колір твого правого ока, — відгукнувся Міро і здув з очей неслухняне пасмо волосся.

Так у мене кумедна зовнішність. Очі різного кольору. Праве зелене, а ліве блакитне. Тому я одночасно і блакитноока і зеленоока. Дивлячись яким боком мене розвернути до співрозмовника.

— Я задоволена. Але ти не боїшся, що одного дня залишишся лисим?

— Волосся не зуби, мала! Відросте, — підморгнув мені Міро, — Тобі б теж не завадила зміна іміджу.

— Пропонуєш позеленіти з тобою в унісон?

— Ні, тобі такий колір не підійде... А ось зачіску б освіжив. І укладку теж. Ця твоя коса... У мене давно руки сверблять тебе чикнути.

Міро хмикнув, вивертаючи штурвал. Автопілот? Ні, не чув.

— Звучить як погроза! — розсміялася я.

У стосунках із Каєм я не замислювалася про зміну зачіски. Каю подобалося моє довге волосся, мені теж. Але зараз...

— Ти повинна відповідати своїй професії! Потрібно заявляти про себе з порога, — тараторив Міро, — а ти зі своїм Каєм узагалі злилася з ланшафтом. Запліснявіла у своєму фрілансі.

— Що поганого в сталості?

— Нічого, крім нудьги, — огризнувся Міро, — ти така ненудна і креативна всередині і така проста стала зовні...

Міро часто бурчав з приводу мого стилю одягатися. Раніше я й справді одягалася трохи яскравіше і сміливіше. Але Кая дратувала моя тяга до яскравих кольорів. Він м'яко, але неухильно видавлював з мене "колір" і неординарність, поки я не поповнила ряди безликих бежевих громадян. А після без докорів сумління зрадив мене з рожевим пеньюарчиком.

— Ти за нас двох відриваєшся! — огризнулася я для вигляду.

— І всі одразу розуміють, що я просто гуру моди. А ти?

— А я? — зі спокійною посмішкою вимовила я.

— А ти... — Міро підступно мені посміхнувся, — тепер уся моя!