Розділ 10

     Як і домовлялися, Єва спустилася вбрана у червону сукню. На підборах і зі зачіскою. Подобалася собі, хоча продовжувала пручатися даному кольору. Попри час її фігура не змінилася, але вона б віддала все можливе, щоб набрати зайві кілограми, щоб змінилися форми її грудей. Бо ж мріяла стати матірʼю. 

Забачивши дружину Іван подав їй руку, аби допомогти спуститися сходами.

– Маєш приголомшливий вигляд. 

– Дякую. Можемо їхати.

– Стривай. – не боляче притримав за руку. – Якщо хочеш, можеш змінити сукню.

– Тобі не подобається? 

– Подобається. Але я ж знаю, як ти ненавидиш цей колір. 

– Байдуже. Це всього лиш сукня. 

Усміхнулася наостанок, чим викликала в Івана подив. Виходить, не він поставив її на місце, а вона – перевершила свого вчителя. Тицьнула носом в багнюку, начебто неслухняне кошеня, яке зробило шкоду. Єва залишила Івана розгублено стояти, тоді як сама покрокувала на вихід. Виявилася сильнішою та впертішою ніж думала, а все, тому що життя з чоловіком загартувало її.  

Вийшовши з машини, подружжя потрапило під спалахи відеооб'єктивів. Для обох це було звичним явищем. Трималися професійно, ніби були акторами. Особливо справлялася Єва. Роль дружини зіграла на відмінно. Без похибок. Без спотикань, об погляди мільйонів. Іван пишався нею, йшов гордо, міцно тримаючи за руку.

– Втомився. – промовив щойно повернулися до маєтку. Іван стягнув з шиї краватку та кинув її на підлогу. – Думав цей вечір ніколи не закінчиться.

Єва ненавиділа безлад, тому швидко підняла краватку, зокрема, піджак, що полетів слідом.

– Облиш. Набридли всі ці правила та порядки. Слухай, може махнемо до Яреми? Я давно не рибалив. Посидимо, відпочинемо.

– Тобі не здається, що правильніше буде, якщо ти поїдеш сам?

– Як це сам? Ти моя дружина. Ні, нізащо. Я хочу з тобою. Окрім того, тобі не завадить свіже повітря. Якась ти останній місяць бліда. – провів внутрішньою стороною долоні по обличчю дружини. – Хочеш я запишу тебе до лікаря?

– Я в порядку. Це через спеку.

Втім, діло було не в погоді, але ж не стане вона зізнаватися, що причиною її змін є інший чоловік.

       За три дні подружжя Яблонських прибуло до Яреми в гості. Єва дещо нервувала, адже Іван не здогадувався, що вона вже бувала в цьому місці. Дарма хвилювалась, чоловік зберігав мовчанку, усвідомлюючи усі ризики. 

– Як же класно. Треба буде частіше ось так збиратися. – сказав Іван, вмостившись в рибацькому кріслі. 

– А я тобі про що. А ти все: бізнес, контракти.

– Ні, ну ти бачиш? – звернувся Іван до Єви, яка гладила безпритульне кошеня, що вочевидь прибігло на запах рибної юшки. – Топить мене за мою любов до справи. Та облиш ти цього мерзенного кота. Від нього ж тхне. – Іван тупнув щосили ногою від чого нещасна тварина кинулась навтьоки.

– Навіщо ти прогнав його? Погодували б, він би сам пішов.

– Так, звісно. Варто лише раз поманити, відкусить по лікоть.

Іван часто це повторював. Про його неприязнь до тварин Єва знала, бо якось мала необережність попросити для себе улюбленця.

– Навіщо? Щоб бачити, як ти носишся з кимось крім мене. – отримала тоді тверду відмову.

Саме тоді жінка збагнула, що Іванові потрібна тільки вона. Був поведений на ній, як кіт на валеріанці. Спершу це подобалося Єві, але згодом почало набридати, бо ж забирав собі її свободу. Ярема бачив, що вчинок Івана засмутив Єву, тому вирішив трішки розрадити.

– Не турбуйся, це кошеня не голодне, вранці я годував його, і вечері нагодую.

Єва нічого не відповіла, але була приємно здивована таким вчинком. Іван був протилежністю Яреми, он той зараз знову повернувся до телефону, хоча обіцяв, що сьогодні ніякої роботи. 

– Може хочеш спробувати порибалити? – Ярема спробував таким чином відвернути її увагу.

– Я не вмію. Це, мабуть, складно.

Ярема налаштувався переконувати Єву, що в цьому немає нічого складного, але Іван перебив його.

– Мушу вас залишити на кілька годин. З’явилася невідкладна робота. – збрехав, не моргнувши. 

Єва поквапилася також збиратися.

– Ні, залишайся. Нечесно буде їхати через мене. Ти ще ж навіть не спробувала фірмової юшки Яреми. Вона в нього – пальчики оближеш. А ввечері за тобою приїде водій і забере.

Єва розгубилась, насправді вона не хотіла нікуди звідси їхати, але залишитись сам на сам з Яремою було ще більш небезпечно. Втім, Ярема і тут прийшов на допомогу.

– Погоджуйся. Бо юшка справді варта, аби її спробували.

– Все, вона залишається. – Іван не витерпів, бо квапився, або ж, бо звик вирішувати за дружину.

Його авто зникло за декілька хвилин, а заразом напруга, яку викликав своєю присутністю.

– Видихай. – Ярема підставив Єві крісло на якому ще десять хвилин тому сидів Іван. – Юшка майже готова. 

Єва не відводила очей від вправних рук Яреми, що мішали в казані страву. Помітно було, що чоловік не вперше готував. Раніше вона не знаходила нічого привабливого в такого роду відпочинку, але зараз насолоджувалася божественною на смак юшкою, краєвидами та лінивим сидінням серед усього рибацького. 

– Іван розповідав, що ти врятував йому життя. 

– Було раз. Звичне діло. – не захотів продовжувати дану тему.

“Ще й скромний” – подумала Єва, але змовчала. Вона заплющила очі, в бажанні з’єднатися з навколишньою тишею, втім, звук смартфона завадив цьому. Жінка відкрила повідомлення, що надійшло від невідомого абонента і побачила світлину, де вони з Іваном позують перед камерами. Та не це було дивним, а напис під фото. «Зазирни до кабінету».

– Бісова Моніка, ніяк не заспокоїться. – розсердилася, бо воліла, аби так звана подруга  дала їй спокій. Була переконана, що то вона написала їй, адже досі не може змиритися зі зникненням Миколи. Ходили чутки, що чоловік самотужки спланував втечу, аби не платити аліментів. 

Нехай розбираються самі, а їхній сімʼї дадуть спокій.

– Червоний – не твій колір. – прозвучав поряд голос, що торкався душі, а зараз тіла. Шкіру вкривало сиротами, душу огортало теплом.