Розділ 8

       Світанок Єва зустріла в піднесеному настрої. Вона виспалася і почувалася бадьоро. Одягнувши домашню сукню жінка прибігла на кухню. Квапилася застати Івана, втім, натрапила на його незадоволений погляд.

– Ти в цьому збираєшся снідати? А як же манери?!

Єва закотила очі, бо чоловік знову взявся за старе. Не підтримував її образу домогосподині. Вимагав, аби вона завжди мала приголомшливий вигляд і не важливо де знаходиться, вдома чи на вулиці.

– Як бачиш, кепські манери. Я не підійматимуся на другий поверх, аби перевдягтися. – Єва сіла на стілець, демонструючи впертість.

Іван не мав, ні настрою, ні сил перечити дружині, не зараз, коли поспішав на ділову зустріч.

– Ти подумала, чим займатимешся?

– Подумала.

– І? 

– Хочу відкрити книжкову кав’ярню. Зі зручними диванчиками, дерев’яними столиками, та безліччю книжок, що будуть в доступі відвідувачам. Уяви собі, чоловік чи жінка щоразу повертається, аби дочитати ту чи іншу книгу під смак запашної кави. Не звичайної кави, а авторської. А ще... – але Іван не дослухав дружину, перебивши її на півслові.

– Добре, добре. Бачу. Палаєш. Ось контакти рієлтора, вона допоможе з пошуками приміщення. Можеш бути впевнена в ній.

Єва поглянула на візитку й мало не втратила мову.

– Це ж. 

– Облиш, Єво. Все, що в мене з нею було – в минулому. 

– Як в тебе все просто.

– Я схибив і визнав це. – втім, слова чоловіка не заспокоїли Єву. Вона гнівалася. – Обіцяй, більше не повертатися до цієї теми.

– Я б залюбки, але це ти зіштовхуєш нас лобами. – помахала візитівкою, на якій було вказане ім’я колишньої коханки.

– Будь розумнішою, як я вчив. Все, мушу бігти.

Єва поглянула на клаптик паперу, відчуваючи огиду. Думала, забула, відпустила цю ситуацію, але Іван нагадав їй про зраду. Вчинив підло стосовно неї, завівши рік тому для втіхи – коханку. Та навіть тоді не вбачав чогось трагічного. “Трапляється, він чоловік, а чоловікам хочеться різноманіття”. Однак, пізніше дав обіцянку, що це нізащо не повториться, але Єва більше не довіряла його словам. Вона не вишукувала яких-небудь доказів, що свідчили б про численні зради, не допитувалась, з ким він так пізно зустрічався. Це б нічого не змінило, Іван не відпустить її, навіть, якщо безліч разів завинить. Інше справа – вона. Один зайвий крок не туди, і покарання неминуче.

***

        Єва ретельно готувалася до відкриття книжкової кав’ярні. Останні дні видалися важкими, а ночі безсонними. Іван вже пожалкував, що дозволив дружині займатися власною справою. Жінка цілком присвятила себе роботі, не зважаючи на його потреби. 

– Ти ж прийдеш на відкриття?

– Та куди я дінуся. Сам цю кашу заварив, сам і їстиму.

Єва пригорнулась до широкої спини чоловіка, не залишаючи йому вибору. Тільки-но відчував на собі її дотик, ставав слабким і неспроможним на відмови.

– Дякую тобі за все. 

– Тихо, тихо. – приклав палець до гарячих губ, аби замовкла. 

Єва, мов дитя тішилась кав’ярні, як колись новим зимовим чобіткам, які їй придбав Іван. Тітка з бабусею через трійку в дипломі в лютий мороз виставили дівча за двері. Іван в той вечір повертався до маєтку, і не зміг проїхати повз нещасну, замерзлу дівчину, що стояла в стареньких осінніх черевиках на автобусній зупинці. Вона одразу приглянулася йому. Була безпорадною, та в той час виявилася витривалою. Ще б пакт, адже витримати характер чоловіка не кожна спромоглася.

       На відкриття прийшло чимало людей, серед яких був Ярема. Не любив подібних заходів, але відповісти відмовою на запрошення Івана не зміг. Бачив, як зраділа Єва, побачивши його серед гостей. Жінка затьмарила собою усіх присутніх. Її лілова сукня викликала бурхливе обговорення, зокрема заздрощі не тільки в жінок. Ярема також потайки кидав погляди на нову знайому, обдумуючи покинути все та повернутися додому. Далі від спокуси. Далі від гріха. Одна з жінок намагалась привернути його увагу. Вилась навколо гадюкою, а йому байдуже. 

– Пробачте, але жінки на одну ніч мене не цікавлять. – без жалю та сорому сказав, що думав.

Жінка не очікувала на таку прямоту, адже вважала, що жоден здоровий чоловік не здатний відмовити такій як вона. Грудастій білявці.

– Недоумок. – мабуть, якби не присутність людей, то б незнайомка вилила йому в обличчя вміст келиха. 

– Дарма. Інна не погана дівчина. – промовила Єва, що стала свідком цієї бурхливої сцени.

– Мене мало цікавлять легкодоступні жінки. – відірвати б погляд, але як, коли стоїть так близько. Дивиться у відповідь і не здогадується, що подобається йому.

– Які ж тоді цікавлять?

Між чоловіком і жінкою утворилася мовчанка, він не дурень, щоб зізнатися у правді. Розумів, що трапляється з тими, хто зазіхає на чужу жінку.

– Ярема, друже. Ти прийшов. – тут як тут з’явився Іван, наче відчуваючи неладне. – Як тобі володіння моєї дружини? – обійняв Єву, хизуючись своїм здобуткам.

– Гарно. 

– Ха-ха, ти ніколи не був багатослівним.

– “Що менше думаєш, то більше говориш”, – останнє повторили в один голос. – Шарль Луї де Монтеск’є.

– “Все в собі, і все для себе”. – продовжили говорити в унісон. 

– То була чи не найхітовіша фраза Яреми. – розповів Іван Єві, що не припиняла дивуватися їхній дружбі. – Скільки ми разом переловили риби, що й не злічити. А автомобілів розібрали?!

Єва бачила, наскільки для Івана є важливим спілкування з Яремою. Могло здатися, що по житті він самітник, але насправді, як кожна нормальна людина, потребував поряд міцного плеча. Бачились вкрай рідко через особливості роботи обох чоловіків. Востаннє чотири роки тому, втім, зв’язок підтримували завжди. Можливість познайомити Єву з Яремою випала лише зараз. Та краще б вона взагалі не з’являлася, адже поступово руйнувала внутрішній спокій та порушувала душевну рівновагу усіх трьох учасників цієї історії.

– Я відійду на хвильку. – сказав Іван, тримаючи в руках мобільний, що розривався класичною мелодією.