Розділ 7

    Єва ніколи не дивилася в бік інших чоловіків, не те щоб зраджувала. Іван був першим і єдиним чоловіком в її житті, хто показав світ. Хто навчив любити. Хто взяв за неї відповідальність. Був для неї не тільки близькою людиною, але й дорослим на кого рівнялася. Вона завдячувала Іванові всім, що мала на сьогодні. Він врятував її від байдужості рідної тітки й рук суворої бабусі. Звичайне погладжування по волоссі призводило Єву до блаженства, бо ніхто раніше не пестив її, не те щоб говорив лагідні слова. Стусани, прокльони, це входило у звичаї її минулої сім’ї. 

Втім, Іван також не був досконалим. Своїм намаганням контролювати дружину, розхитував її довіру. Він відмовлявся мати з Євою дітей, бо, мовляв, вже застарий для цього. Для неї ж це було проявом егоїзму. Не бажання, аби вона стала матірʼю руйнувало її, як жінку. Попри це чоловік захоплювався нею, чим згладжував гострі кути. Та Єва розуміла, що Іван посадив її на гачок турботи та безпеки, аби вміло маніпулювати нею.

– Я хочу вийти на роботу. – заговорила за сніданком наступного дня, зрозумівши, що пропаде за очікуванням дива.

– Минулого тижня дитина. Цього тижня робота. Що наступне? Попросиш завести собаку чи кота? – промовив досить зухвало, не відриваючись від сніданку. 

– Мені необхідно чимось займатись. Інакше я зійду з розуму.  

– Займайся мною. Ходи на йогу. Читай книжки. Хочеш, я тобі куплю бібліотеку?! Будеш з полиці на полицю книжки перекладати. Пил з палітурок витирати.

– Припини насміхатися з мене! – не витерпіла, вперше підвищила на чоловіка голос.

Іван звів широкі густі брови, шокований тоном дружини. Не звик, щоб з ним хто-небудь розмовляв в такій манері.

– Мені здається, що ти забула з ким розмовляєш.

– Ні, не забула. – відповіла, карбуючи кожне слово. – Ти мій чоловік, а я твоя дружина. І я хочу, щоб ти також зважав на мою думку.

– Я зважаю. Але не бачу сенсу в твоїй роботі. Ти маєш все необхідне, і навіть більше. Хочеш чимось займатися, знайди нового кухаря, бо це неможливо їсти. – відсунув тарілку з омлетом, а міг би жбурнути прямо на підлогу. Дружина своїми капризами зіпсувала настрій.

– Ти йдеш не закінчивши розмову. – Єва почувалась безпорадною перед впертістю чоловіка. Він же вважав себе непробивним, могутнім. І в цьому йому не було рівних.

– На мене чекають справи. Будь розумничкою, купи собі що-небудь. Карту я вранці поповнив.

– За кого ти мене маєш? 

Єва не бажала припиняти розмову, увесь час мовчала, мирилась, приймала, та настав день, коли трубу покори прорвало. 

Придушуючи гнів, який наростав з кожним викинутим словом, Іван гримнув по столу.

– Достатньо, Єво! – грізним поглядом у вічі. – Передусім ти моя дружина.

Між подружжям утворилась важка мовчанка. Єва чи не вперше вчинила бунт, заявивши вголос про свої потреби. Та Іванові було до них байдуже. Він був переконаний, що дружина має все необхідне для щасливого життя, а сьогоднішня сварка, то лиш спроба маніпулювати ним.

Єва влетіла у спальню та зачинилась на ключ. Не вийде звідси доки чоловік не стане на її вимоги. Вона поглянула на себе в дзеркало та істерично розреготалась. Була для Івана красивою лялькою якою грав як заманеться. Наряджав. Годував. Клав у ліжко. Хизувався перед друзями нею, мов порцеляновою іграшкою.

Крик відчаю пронісся помешканням, жінка схопила вазу і жбурнула її в дзеркало. Скло від удару тріснуло та осипалось на підлогу. До дідька, нехай все горить вогнем. Єва зірвала з ліжка ковдру та подушки й почала топтатися по них ногами. Не памʼятала себе в такому стані, завжди була стриманою та спокійною. Іван хвалив її за виваженість й вміння триматися. А може, за те, що була зручною? Втім, рано чи пізно навіть найзразковіші припиняють бути взірцями. 

Єва вискочила з будинку та поїхала в невідомому напрямку, аби тільки далі від маєтку. Аби далі від чоловіка. Отямилася, коли збагнула, що приїхала до озера, де рибалив Ярема. Вона не мала подруг кому могла б виплакатися. Перед ким могла б оголити душу. Іван зробив все, аби вона належала тільки йому. Вибудував міцні мури, за якими ховав дружину, як цінність. Був її чоловіком, другом і навіть батьком. Вбачала в цьому певне збочення, але однаково продовжувала коритися його волі.

Помітивши автомобіль Яреми, Єва занервувала. Що вона йому скаже? Яке дасть пояснення свого раптового візиту? Хотіла повернутися й залишитися непомітною, але було пізно.

– Єва? Що трапилося? – в голосі чоловіка вчувалася стурбованість.

Жінка заціпеніла, не знаючи, як діяти. Припхалася вдруге. Для чого? Навіщо? І, що він тільки подумає про неї? Втім, не стане ж вона тікати.

– Ти дозволяв своїй дружині працювати? – вилетіло, те що напружувало в стосунках з Іваном.

На здивування Єви, Ярема не покрутив пальцем біля скроні, мовляв, ти для цього припхалась, щоб поставити питання.

– Ні. Дружина не власність, аби їй щось забороняти.

Що казати, Єва ледь стрималась, аби не заскочити Яремі на шию. Виходить, на землі ще залишились лояльні чоловіки. 

– Здається, я здогадуюсь, що тебе привело сюди. Любов Івана керувати людьми дійшла до абсурду?

– Як ви розумієтеся? Ви ж різні. – дивувалася не тільки їхній з чоловіком дружбі, але й тому, як почувається поруч Яреми. Ще хвилину тому хотіла втекти, а зараз тишком молилась, аби він запросив її на лимонад. 

– Нам чоловікам простіше вдається спілкування, ніж вам, жінкам.

– Чому? Можеш пояснити?

– Причиною цьому є ваша емоційність. Інколи надміру. А Іван попри свою складність характеру, знає чого хоче від життя. 

– А ти? Знаєш, чого хочеш?

Ярема глянув на Єву й одразу потрапив під обстріл її очей. Тілом пройшов трепет, а горло стиснуло щось стороннє. Наслання, перед ним стоїть чужа жінка, аби до неї щось відчувати. Не просто жінка, не просто чужа, а дружина його давнього друга. То, що в біса коїться?