Розділ 5

      Єва віднайшла очима авто Івана тільки-но в'їхала у двір маєтку. Сам чоловік розмовляв зі Степаном, вірним псом, що служив своєму хазяїну. Помітивши автомобіль дружини, Іван розпорядився, аби Степан йшов, а сам попрямував до Єви.

– Привіт, любий. – хотіла поцілувати чоловіка, втім той скривився.

– Ти пила?!

– Пригубила трохи вина.

– Вина? Та від тебе тхне дешевим пивом.

Щоразу одне і те ж. Знову чоловік повчає її. Знову гримає, мов на незрілу дитину.

– Здається, ми розмовляли з тобою на цю тему. Від тебе завжди повинно пахнути дорогими парфумами, а не тхнути, мов від рибака.

Єва ледь не засміялася, бо ж справді щойно повернулася з риболовлі. Натомість розгнівалася.

– Може годі мене повчати?

– А, як інакше, коли ти поводишся, мов підліток.

Єва хотіла щось додати, але Іван розвернувся і пішов в будинок. Так він вкотре показав, що її слово проти його нічого не важить. 

Єва напустила ванну гарячої води після якої миттєво розслабилася. Ну який сенс щось доводити чоловікові, коли він вважав правильною тільки власну думку. Змирилась. Дозволила собі бути мʼякою. Покладливою, чи радше мудрою?!

– Ти багато палиш. Ще й кашляти почав. – не змогла змовчати, коли вийшла на терасу, де з сигарою в руках сидів Іван.

– На минулому місяці я обстежувався, все зі мною в порядку, поживу ще. – виклав все й одразу, аби заспокоїти жіночі нерви. – Краще посидь поруч. Дивись як гарно. – глянув на темне небо, вкрите мерехтливими зірками.

– Справді гарно. – промовила тихо. 

– Чого так сумно? 

Єва перевела погляд на чоловіка, витягнувши на поверхню трепет, який відчував щоразу, коли дивився на дружину. Губився в її карих очах по цей день. 

Закохався, як юнак бувши дорослим чоловіком. Інколи досі не міг збагнути, як непомітне на той час миле дівча зуміло привернути його розбещену увагу. Закохала в себе без жодних на те зусиль. Припнула міцними кайданками до серця, мов до ліжка. А він і радий. Аби тільки поруч.

– Не треба сумувати. Посміхнись для мене. – Іван провів пальцями по волоссю Єви, залишивши на ньому запах тютюну. 

Втім, Єва не пручалася, тягнулася до чоловіка, як побите кошеня за ласкавою рукою. Вона боялася, що з ним щось може трапитись. Адже тоді вона втратить опору, захист, любов без якої себе не бачила. Іван був в її житті єдиним чоловіком якого кохала. Попри свій складний та доволі вимогливий характер чоловік залишався для неї тим єдиним, хто не тільки навчив усього, але взаємно кохав. До його дорослих рук вона потрапила молодою та незрілою. Злякана невідомістю, горнулася в пошуках безпеки. Своїм піклуванням йому вдалося приручити стурбовану життєвими перипетіями дівчину. Поруч Єви відчував себе суперменом-рятівником. Обігріти, захистити – по сьогодні блимало зеленим світлом. 

***

     Сьогодні вперше за два місяці нестерпної спеки, на дворі подуло прохолодним вітром. Єва відчинила навстіж балкон, дозволяючи свіжому повітрю проникнути в помешкання. «Нарешті є чим дихати» – подумала та в доброму гуморі пішла снідати. Іван перед роботою пив каву.

– Ти кудись зібралась? – глянув з-під окулярів, які використовував для читання.

– Хочу зайти до книгарні, придбати якусь нову книгу.

Чоловік знав любов дружини до книжок, тому не став заперечувати. Не посадить ж він її під домашній замок. Нехай літає, доки має крила. Він глянув на ручний годинник, після чого підвівся з-за столу.

– Мушу бігти. Буду пізно. – сказав, поцілувавши жінку в маківку. – Візьми водія. 

– Я сама хотіла бути за кермом. – але з твердого погляду чоловіка Єва зрозуміла, що краще за все буде погодитись.

– Кохаю тебе. – зізнався задоволений покірністю дружини. – Не сутулься. – промовив на додачу, аби не розслаблялася.

Єва не стала доїдати сніданок, а пішла збиратися в місто. Поснідає в улюбленій кавʼярні, де завжди подають свіжі круасани та наливають найсмачнішу каву.

Водій, побачивши жінку, миттю кинувся до автівки відчиняти двері. Для Єви це було звичне явище, на яке вона вже не звертала уваги.

– Поїхали. – розпорядилася холодним тоном, і заплющила очі. 

Відчуття було, ніби проживає не своє життя. Від того усе довкола дратувало та викликало огиду. Маєток. Люди в ньому. Навіть їжа. Не лобстерів їй хотілося на вечерю чи крем супу з броколі на обід, а звичайного бургера. Та щоб з беконом і часниковим соусом. Проте, тоді б це зашкодило її чудесній фігурі, здоров’ю, і узагалі такій вишуканій жінці, як вона не личить вживати подібні продукти. Як і пити дешеві напої у вигляді пива. Все це чоловік навіював їй впродовж років. Ліпив власний ідеал, повторюючи, що знає, як для неї краще. Тривалий час такий перебіг обставин подобався Єві, ну яка дівчина відмовиться, аби про неї дбали, тим паче коли вона не знала батьківської ласки, байдуже, що ніхто й ніколи не запитував її думки. Дорослий чоловік краще знає, що і як їй потрібно.

Єва відпустила водія, домовившись, що зателефонує йому. Чоловік погодився, адже його задачею було довести жінку до місця призначення. За все інше відповідав охоронець, якого Єва торік вмовила Івана звільнити, бо той начебто проявляв до неї нездоровий інтерес. Після цього випадку чоловік вже не так активно наполягав на супроводі охоронця.

Опинившись нарешті сам на сам з містом Єва видихнула. Відчувши легкість вона усміхнулася своєму відображенню у вітрині магазину. Можна було не хвилюватися через свій зовнішній вигляд чи сутулу спину. Усім чхати. Тут пахло свободою. 

Обрання книги для Єви, то був окремий вид мистецтва. Жінка могла годинами блукати між рядами в пошуках чогось цікавого. Вона мліла від запаху сторінок і їх гортання. Зазвичай обирала щось романтичне та легке, втім, сьогодні свій вибір зупинила на гостросюжетному романі. Читаючи вигадану історію, втікала від власної.