Розділ 4

     Єва зажмурилась від того, що хтось пустив в спальню ранкове світло.

– Прокидайся, сонько, вже час снідати. Ярема, мабуть, приголомшений від нашої з тобою гостинності. – Іван стягнув ковдру під якою лежала Єва одягнена лише в мереживні трусики.

– Це ти його вчора залишив, не я. І це твій друг, не мій. 

– Припини, а то ти зараз схожа на сварливу «бабу». Страх, як не люблю цього.

Єва зачинилась в ванній кімнаті, бажаючи, аби тиради чоловіка якнайшвидше припинились. Вона не помітила вночі його відсутності, адже після приймання снодійного міцно заснула.

Ярема перш ніж спуститися до столу, заглянув у гараж, аби переконатися у справності свого авто. Він вирішив, будь-що сьогодні потрапити додому. Бажав засісти з рибацькою вудочкою та бляшанкою холодного пива на озері, якнайдалі від метушні. Це було його основним пріоритетом на час відпустки. Чоловік покрутив ключ запалення та усміхнувся. Звук двигуна приємно потішив.

– Ну, як? Задоволений? – Іван обійшов авто, знаючи, наскільки воно важливе для приятеля. – Поїздить ще твоя красуня. Витривала, як я в молодості. – постукав по бамперу, втішений, що зумів допомогти Яремі. 

– Не знаю, як тобі це вдалося, але дякую, старий. 

– Пусте.

– Тоді я поїду. Відпускаєш?

– Поснідай з нами й відпущу. Ти вибач за вчорашнє, мав невідкладні справи.

Ярема глянув на друга, не підозрюючи його у чомусь жахливому. Той завжди мав справи по горло. І саме бізнес завжди був в нього на першому місці.

– І, як? Вирішив все, що мав? 

Іван на долю секунди замислився. Він не жалів за прийняте рішення. Зрадників, як комарів потрібно чавити. Без жодного жалю чи докорів сумління. Розмазувати по стіні, аби знали, як не слід чинити.

– Так, раз і назавжди. 

Єва пила, каву, коли до будинку увійшов Ярема. Іванові по дорозі хтось зателефонував, тому він вимушений був на хвилину відлучитися.  

Степан, що не лише стежив за порядком в домі, але й був помічником Яблонського, кивком голови привітався з гостем і вказав рукою проходити у вітальню. Ярема вклонився йому, не припиняючи таким чином проявляти свого упередженого ставлення. 

– Не зважай. – промовила Єва, помітивши, як Ярему дратує лицемірство та пихатість, що панували у їхньому з Іваном маєтку. 

Ярема дивно глянув на жінку, але вирішив нічого не казати. Це ж не перша жінка в його житті в якої настрій змінювався, наче погода. Ще вчора проганяла його, а сьогодні мило усміхається.

– Я хотіла перепросити за вчорашній вечір. Я не завжди так поводжуся. Просто в колі цих людей з часом забуваєш, хто ти насправді. Вони, мов піраньї. Зʼїдять і не помітять. – говорила, присоромлена власною поведінкою. – Для того, аби вижити, ти мимоволі стаєш такою ж. Небезпечною. Отруйною.

– Трапляється.

– З тобою також? – Єва поглянула на чоловіка прямим поглядом.

“О, цей колір її очей”, – неслося думками. Полонили. Завертали на слизьку доріжку. 

– Звісно. І нічого дивного в цьому не вбачаю. Якщо знаходитись довгий час у токсичному суспільстві, то чого очікувати?! Це наче зараження крові, якій допоможе лише переливання. Тому я й обрав океан. – зізнався прямим поглядом в очі.

Єва слухала Ярему, не випускаючи його з поля зору, так само як це робив Степан, який в нього не викликав довіри. Вона не пам’ятала, коли востаннє розмовляла з кимось цікавим її душі. Розмови з Іваном давно перетворилися на звичайні, властиві подружжю побутові теми. Окрім того, Іван часто не мав часу на пусті балачки, тоді, як Єві хотілося поділитись чимось важливим.

                                                                 ***

      Перші промені сонця відбивалися у водоймі. Ярема закинув вудку і став чекати улову. Колишня дружина ніколи не розділяла його захоплення. Рибалення видавалося їй чимось нудним та безглуздим. На її думку, краще вже вполювати здобич, ніж просиджувати години в цілковитій тиші, в очікуванні дива. Її дратував запах риби, яку вона ще й на додачу повинна була чистити.

Хрускіт гілки, що почувся ззаду відвернув увагу Яреми. Проте, він не став озиратися, бо запах парфум, що долинав до його носа, видав несподівану гостю. Смілива, якщо прийшла сюди без відома Івана. Його чоло вкрилося крапельками поту, а спиною пробіг табун дрібних мурах. Що коїться? Навіщо вона тут? Мав би запитати, але сказав інше.

– Я гадав, тобі подобається шум міста. 

– Мені не шуму міста хочеться, а радше загубитися в ньому. Воно допомагає заглушити надокучливі думки. Втамувати сумніви. 

Ярема вслухався у голос, що звучав тихо, але впевнено, в інтонацію з якою говорила Єва, і зачаровувався нею. Зазвичай не схильний до відвертостей, промовив: 

– Батько брав мене малого на ставок, садив на розкладний стілець і вручав вудку, що сам змайстрував для мене.

– А я не знала свого батька. Мене виховувала тітка та бабуся. І змушена сказати, вони були не найкращим варіантом для наслідування.

Ярема витримав паузу, а потім не роззираючись поставив ще один стілець поряд зі своїм. Виходить Єва не одразу народилася з золотою ложкою в роті. Жінка, шурхаючи короткою сукнею присіла на стілець та стала спостерігати за невідомим їй процесом рибалення. 

– Пригощайся. – Ярема вказав на мініхолодильник з пивом.

  – Іван каже, що пиво це не жіночий напій. 

– А ти, як вважаєш?

– Я? – Єва несподівано завагалася з відповіддю, адже звикла, що в їхній сімʼї за все відповідає чоловік. І за неї також. Не брехатиме. Їй подобалося відчувати себе, мов за міцною стіною. Тільки от стіна похитнулася і дрібні камінці починали одна за одною осипатися. – Щоб знати, потрібно спробувати. – Єва схопила пляшку та зробила кілька ковтків. 

– То, як?

– Непогане, коли холодне. Втім, я геть забула, що за кермом. Іван би цього точно не схвалив. Жінка на секунду завагалася, що робити з відкоркованою пляшкою, але Ярема миттю зорієнтувався.