Розділ 2

     Чоловічі голоси змусили Єву підійти до вікна. Вона відхилила тюль, аби поглянути краєм ока на гостя. Проте, Ярема стояв задом, що дозволило їй бачити лише його спину. Міцну. Широку. Камʼянисту. Його біла лляна сорочка розвівалася на вітрі. Коричневі шорти оголювали мʼязисті ноги. Без сумніву, чоловік мав хорошу фізичну підготовку та був значно молодший за Івана, який сів в автівку друга та завів двигун. Той неприємно зазвучав, на що чоловік смачно вилаявся. Чоловіки ще деякий час зазирали під капот й щось обговорювали. Залишившись непоміченою Єва повернулась в кімнату. Схопила з книжкової полиці книгу та всілася у мʼяке крісло. Почитати у спокої їй не вдалося, бо за двадцять хвилин до спальні увійшов Іван. На обличчі чоловіка вона одразу помітила невдоволення, тому приготувалася вислуховувати мораль.

– Чому ти не спустилась до нас? – почав одразу з порогу. 

– Тому, що не хотіла заважати. Ви стільки часу не бачились. – відповіла якомога спокійніше. – Ми ще встигнемо познайомитися. – Єва підвелась, аби допомогти чоловікові роздягнутися.

– Ми в обох знаємо, що таким чином ти вирішила провчити мене. – впився суворим поглядом в очі дружини. Карав повчанням. Холодним тоном. В такі моменти Єва почувалася дівчинкою. Вразливою. Незахищеною. – Ярема мій близький друг. Ти знаєш, він врятував мені життя. І, якщо потрібно, я готовий зробити для нього те саме. 

– Пробач. – пригорнулась до чоловіка. – Я виправлю свою помилку. В знак вибачення відправлю йому пляшку вина.

– Ярема не вживає алкоголю, окрім пива. Краще буде, якщо ти зʼявишся вчасно та сама попросиш вибачення.

– Гаразд. Коли? 

– За два дні я влаштовую зустріч з Геннадієм і Миколою. Тут у нашому домі.

– Знову ці двоє. – почувши знайомі імена Єва скривилась, адже окрім чоловіків будуть присутні їхні дружини. Нудні, зарозумілі стерва, що окрім дорогих речей, нічим іншим не можуть похизуватись.

Іван торкнувся підборіддя коханої й змусив поглянути йому в очі. Знав її ставлення до подібних гостей, але нічого не збирався з цим робити. Вона зобов’язана приймати його колег. Підтримувати та розділяти всі його бажання. Він, зі свого боку – піклуватись та захищати її. 

Єва усміхнулася, цей раз не виняток. Знову доведеться зробити все, як того хотів чоловік.

                                                                            ***

     Спека доводила Єву до фізичного виснаження. Думки плуталися, тіло вимагало прохолоди. Вона залізла у холодний басейн, аби освіжитися бодай на кілька хвилин. Проте, плавання не допомогло, адже навколо сновигала охорона та хатня прислуга. 

– Ти б міг не курити в будинку? І так немає чим дихати. – звернулася до Івана, коли увійшла всередину.

– Сигари допомагають мені зосередитися на важливих робочих процесах. – відповів, не відриваючись від планшета. – Але гаразд, я можу не курити, якщо ти проти.

– Я проти. – сказала дещо імпульсивно.

– Все, все. – витягнув з рота сигару та загасив в попільниці. – Я зрозумів. Куритиму тільки в кабінеті, у вікно. Іван підвівся з-за столу та підійшов до дружини.

– Що з тобою? 

– Все в порядку. – витерла рушником мокре після плавання волосся.

– Це через сьогоднішній вечір? 

Єва вагалась з відповіддю, бо ж нічого і так не зміниться. 

– Я б краще з Наталкою по магазинах пройшлась, ніж розважала твоїх друзів.

– По-перше, вони мені не друзі. По-друге, ти чудово знаєш моє ставлення до Наталки.

– І не лише до неї. Всі мої подруги тобі завжди не такі.

– Не бачу сенсу продовжувати цю безглузду розмову. – Іван схопив зі столу планшет і поквапився у свій кабінет. – Ввечері ти мені потрібна – тут. Гарно вбрана. З усмішкою на обличчі.

– Слухаюсь, сер. – прошепотіла в спину, аби не долетіло до чоловіка, який не любив подібного “тону”.

Єва перевдяглась та вийшла з дому. Сьогодні у неї за планом було відвідування салону краси. Вона, як звичайна жінка любила процес перевтілення, але сьогодні, це не приносило їй жодного задоволення. Вона б воліла скинути важкі підбори й натомість пройтись босоніж по росистій траві. Замовити полуничне морозиво та не кваплячись з’їсти його. Але ж ні, потрібно відповідати стандартам законного чоловіка.

– Я сама поведу. – звернулась до водія, який відчинив їй двері.

– Іван Захарович дав розпорядження відвезти вас.

– Я поки що сама здатна вирішувати за себе. – Єва сіла в автівку, не збираючись виконувати чиї-небудь накази.

– Єва Анатоліївна, – промовив чоловік, зітхаючи від безсилля, – не вчиняйте галасу, а дозвольте відвезти вас куди скажете. 

– Нехай їде. – пронеслося з балкона. 

Водій підняв голову та побачив господаря, що курив сигару та став свідком його з дружиною розмови. Він прибрав руки з дверцят, Єва ж, з цілковитим спокоєм на обличчі завела двигун й поїхала у справах. Обожнювала водити, втім, така можливість випадала їй не часто. А все через те, що Іван бажав, аби замість неї це робили досвідчені водії. Мовляв, йому так спокійніше. Але Єва знала, що за турботою чоловіка приховувався звичайний контроль. Жінка відчинила вікно та зробила музику гучніше. Вітер грав її волоссям, торкаючись шкіри та губ. Вона висунула руку у вікно, натискаючи на газ. Свобода. Колись вона втікала від неї, а та наздоганяла, хапаючи за душу.

Шукала захисту. Тепла. Воліла, щоб хтось піклувався про неї, втім, отримавши все про що мріяла, тепер радо б уникала.

– Ласкаво прошу в “Дольче віта”. Чого бажаєте? Чаю, кави? – на одному подиху промовила новий адміністратор. 

Єва не встигла відповісти, що нічого з переліченого, коли до них підійшла Сніжана. Жінка була власницею салону, який Єва відвідувала понад два роки. Іван напосів, аби вона змінила попередній салон краси, лише тому, що йому не подобалася його власниця. Нею була Наталка з якою Єва колись приятелювала. Чому колись? Після того, як вона двічі повернулася невчасно на обід, чоловік почав вороже висловлюватись про подругу. Він все частіше відмовляв дружину від спілкування з тією, хто начебто погано впливає на неї. Спершу Єва опиралася подібним заборонам, а потім сама цього не помітивши дозволила дружбі зійти нанівець.