Розділ 1

     Єву пробудили голоси, що долинали з двору її будинку, то, мабуть, Іван давав вказівки робітникам щодо скорого візиту його давнього друга Яреми. Жінка потягнулась на свіжо випраних простирадлах, прийнявши той факт, що сьогодні виспатись їй не вдасться. За пів години Єва у літньому костюмі, із розпущеним волоссям сиділа за сніданком, чекаючи на свого чоловіка. Хатня робітниця за якою пильно стежила та імені якої не згадає, наливала каву. Нічого дивного. Прислуга тут змінювалась часто. В їхньому домі завжди вештались сторонні люди, від садівника до куховарки, зокрема охоронців. До їхньої присутності звикла не одразу, але й не надто довго упиралась найманим людям. Тут усім керував Іван і перечити йому не мало жодного сенсу, все буде так, як цього хотів перш за все він.

– Добрий ранок, кохана. – привітався чоловік, увійшовши до кухні. – Сьогодні ближче вечора до нас завітає Ярема. Будь розумничкою, зустрінь його, як слід поважній господині. – зазирнув у карі очі, що щоразу вивертали назовні.

– За це не турбуйся. Це ж не вперше, коли ми приймаємо гостей. 

– Вперше, не вперше, проте Ярема незвичайний гість, і прийняти його слід також по-особливому.

– Твій друг – мій друг. Все буде гаразд. – запевнила Єва чоловіка, не переймаючись майбутнім візитом гостя, адже знала, що з легкістю з усім впорається. 

Іван задовільно кивнув і зосередився на тарілці на якому лежав доволі ситний сніданок. Він з апетитом наминав яєчню з беконом і сосисками, викликаючи в дружини дещо огиду. 

– Ти, чому не їси? – запитав, жуючи.

Єва лиш знизила плечима, не знаючи, як сказати чоловікові про те, що її неабияк дратує.

– Я знаю, що ти ненавидиш, коли я їм, проте, я вже не змінюсь. Не в моєму віці.

Єва нічого не відповіла, безглуздо було щось заперечувати. Чоловік попри свої почуття до неї, вчиняв перш за все, як заманеться йому. Іван витер рота, на щастя серветкою і махнув одному з охоронців, що стояв в коридорі.

– Ти б міг йому наказати бодай в будинку не з’являтись. У мене тільки від одного його вигляду мороз шкірою.

– Припини. Не такий він страшний, як видається. 

Єва підвелась, не маючи наміру снідати в компанії чоловікових головорізів. Найбільший жах наводив Лукʼян. Громіздкий, злий, і погляд, що відштовхує. Маленькі щурячі очі пильно вдивлялись навколо, мов вишукували небезпеку, яку необхідно негайно прибрати. В який спосіб, краще не питати. Він кивком голови привітався з Євою і підійшов до Івана. Жінка поквапилася швидко покинути кухню, аби ненароком не почути чогось зайвого, чогось, в що відмовлятиметься потім вірити. 

Вона вкрай рідко цікавилася справами Івана, він же вкрай рідко вводив її у курс. Жили в достатку та розкоші. Для Єви залишалося таємницею чим насправді займається чоловік. Заміж виходила за банкіра, та згодом зрозуміла, що це не єдина його робота, яка приносить їхній сімʼї заробіток. Іван часто зачинявся в своєму кабінеті, а коли вона спробувала дізнатися деталі, наштовхнулася на шквал гніву. 

– Тобі потрібно знати лише, що я кохаю тебе. Все інше тебе не повинно хвилювати. – відповів чоловік, коли Єва полізла із запитаннями.

Жінка заховалась у спальні під прохолодою кондиціонера. Це було єдиним порятунком від спеки, що діймала понад місяць. Задачею на сьогодні було вибрати вбрання, котре підходитиме для зустрічі з Яремою. Їхній будинок відвідувало чимало гостей, зазвичай це були бізнес-партнери Івана, яких Єва ледь терпіла. Вона б радо обрала зачинитись з книгою в руках в одній з кімнат, ніж вдавати привітність, якої від неї вимагав чоловік. Всі ці розмови про гроші, політиків були їй не цікавими, а лицемірні посмішки так званих чоловікових друзів викликали огиду. 

Єва пройшла у гардеробну, що була завбільшки за їхню спальню. На кожному вішаку висіли дорогі сукні та костюмі. На полицях в дружний ряд вишикувались підбори й сумочки відомих брендів. В оксамитових коробочках лежали коштовності, якими її мало не щотижня закидував чоловік. Все це давно не приносило їй жодного задоволення. «Речі, які не несуть якої-небудь цінності. Безглузді, порожні цяцьки». – промовляла, коли ховала до шухляди чергову коробочку подаровану на річницю весілля.

Єва зупинила свій вибір на класичних штанах і шифоновій ліловій блузці. На ноги обрала лаковані туфлі, які торік придбала в Мілані. Волосся залишила розпущеним, надавши йому пишних локонів. Вона оглянула себе в дзеркалі та помітила Івана, який при одному лише її вигляді облизувався.

– Підійде? – запитала, не озираючись.

Іван підійшов зі спини та поклав дружині на сідницю руку. Милувався її витонченістю та формами, якими наділила природа. 

– Більш ніж я очікував. Люблю твоє волосся. – провів вздовж долонею. – Я, хоча старий, але ще хочу і можу. – прибрав волосся на бік та схилився до шиї, аби вдихнути запах своєї жінки. 

Єва мимохіть заплющила очі. Вона відкинула голову назад, приймаючи пестощі. Одяг, який так ретельно обирала за мить опинився на підлозі.

В кишені чоловічих штанів вібрував телефон.

– До біса, нехай телефонує скільки заманеться. – припав губами до випуклих грудей дружини.

Єва заплющила очі, вона ніколи не відмовляла чоловікові, бо все ще мала надію.

– Що таке? – запитав Іван, помітивши в очах дружини сум.

– Ти знаєш. 

Іван важко зітхнув. Після чого підвівся з ліжка. 

– Єво, ми стільки про це розмовляли. Моя відповідь не змінилась.

– Мені тридцять шість років. Я хочу дитину. У нас для цього все є. 

– Припини тиснути на мене. – перервав тираду. Ненавидів, коли дружина починала від нього що-небудь вимагати. Скиглила, а потім ображалась. Однак, сльози в очах жінки, переконали відповісти спокійніше. – У тебе прекрасна фігура, навіщо псувати те чим тебе наділив Господь. 

– Нічого не зміниться. Я збережу її для тебе. Тільки дозволь мені стати матірʼю. – благала все ще сподіваючись на чоловікове удобрення.