9.2

Юлія й не помітила коли її здатність дивуватися остаточно «вийшла з чата». Не витримала, бідося, понаднормове навантаження й тихцем передала повноваження гумору та допитливості. І ті двоє, прихопивши сарказм та іронію, розважалися, як могли. А можливості для цього були просто неосяжні.

Найкращий приклад, коли Ацо привів Юлію до майстринь, щоб організувати їй новий одяг. Першої миті, зайшовши до освітленої приємним жовтим світлом кімнати та побачивши кішку на чудернацькій горизонтальній конструкції, Юлія ледь не бовкнула «зніміть кота з диби». Й лише потім роздивилася, що то якась варіація ткацького станка, на якому зосереджено працює хвостата майстриня. А вона таки була майстриня, бо з суто котячою грацією лежачи на вузькій дерев’яній підставці, швидко перебирала кігтями тонесенькі, майже прозорі ниточки, з яких збиралося дуже красиве полотно. А іноді ще й хвостом рухала якийсь важіль. Втім майстриня у цьому приміщенні була не одна. Поряд зі станком, на круглій подушці сиділа ще одна кішка, яка химерними вигнутими спицями з вправністю фокусника плела з товстих ниток строкатий килим. Роздивляючись цю сюрреалістичну картину, Юлія ледь встигла прикусити язика, щоб не видати: «Це ж наскільки незручним стало життя без людей, що навчило котів ткацтву?». Стрималася, нагадала собі, що її жарт оцінить хіба що Ацо, та й то не факт. А хвостаті пані взагалі можуть образитися. У той момент Юлія мимоволі згадала одну давню знайому, яка займалася порятунком бездомних котів і була свято переконана, що кіт не може жити самостійно та навіть гуляти на вулиці без нагляду людини «він же загубиться, пораниться, загине!». Та де там, виявляється – просто еволюціонує. Не даремно кажуть, «комфорт і турбота —  головна перешкода розвитку»…

При появі людей жодна з кішок-майстринь й погляду не підняла. Лише вухами ворухнули. Ацо ступив крок вперед та зробивши плавний жест рукою, наче когось погладив, ввічливо промовив довгу вітіювату фразу котячою мовою. Браслет Юлії це тихо переклав.

— Шановні Кха'сай та Тар'ран, маю до вас прохання, допомогти гості нашої нори з одягом.

Нуль реакції. Ацо зітхнув, озирнувся на Юлію, пробіг поглядом по її досить потріпаному халатику, лукаво примружився.

— Ця нещасна, як і я, на жаль, не має природної прекрасної шубки, а Каа-рен виявилися нездатними створити їй зручний одяг, — додав він.

— А-а-а, то цей недолугий балахон – робота тих жмутків пір’я? — підняла на Юлію погляд майстриня зі спицями. 

— Уявіть. Жахіття ж! Ні повтору анатомічних ліній, ні свободи руху! — енергійно закивав Ацо. Занадто енергійно. Юлія іронічно поглянула на чоловіка, кімоно якого важко було назвати «повтором анатомічних ліній».

— Що ж, принаймні це пояснює її жахливий вигляд, — зупинила роботу й кішка-ткачиха та, підібравши під себе лапи, звернула увагу на жінку.

Юлії дуже захотілося уточнити, що взагалі то, плачевний вигляд її халатика зумовлений не талантами круків, а незапланованим купанням, викраденням, пожежею та подорожжю горами. Але стрималася, бо стало цікаво, що можуть пошити коти.

— То який одяг їй треба? — відклала свої спиці перша кішка. Встала, потягнулася й  неспішно обійшла Юлію, роздивляючись її так, наче роздумує, який шматок краще відрізати на шашлик.

— Зручний, — знизала плечима Юлія. — На ідеальний повтор анатомічних ліній не претендую

— Краще намалюй, якщо можеш, — кивнув Ацо на кілька прикріплених до однієї зі стін темних овальних дощок. На крайній дошці була намальована якась схема, поряд стояла мисочка з білим порошком та лежало кілька світлих камінців.

— О, прямо, як в школі, — посміхнулася Юлія, виявивши, що камінці, то звичайна крейда.

— У тебе було таке в школі? — відверто здивувався Ацо… — Алі ж це, баш стара традиція…

— Та що ти кажеш? — пхикнула Юлія. — Це я тобі ще свої дитячі розваги не розказувала. На свіжому повітрі і без жодних гаджетів.

— Гм. Добро, тоді ти, певно, значно краще підготовлена до побуту Ра'кір ніж я.

— Та, можливо, взагалі варто провести ракіровочку, — хмикнула Юлія, міркуючи, що круки з їх технологічністю, цьому хлопчині мають бути значно ближчими, аніж вона зі своїми «доісторичними» знаннями та навичками. А от у котів деякі з тих навичок виявилися несподівано доречними й навіть з присмаком ностальгії. Малюючи крейдою Юлія почувалася так, наче на мить повернулася у далеке дитинство.

За кілька хвилин на дошці вже був простенький ескіз бридж та майки, а Юлія задумливо розтирала залишки крейди на пальцях.

Кішки уважно спостерігали за процесом малювання, а коли жінка закінчила, майстриня спиць підійшла, задумливо оглянула намальоване.

  — А непогано малюєш, — трохи поблажливо, як несподівано кмітливу дитину, похвалила вона Юлію. — Цей ескіз значно спрощує роботу, на відміну від каракуль та пояснень Ацо, які є суцільним завданням на вигадливість.

— Не всі мають дар до малювання, шановна Кха'сай — насупився Ацо.

— З вашими пальцями, таке вміння має бути вродженим, на рівні з диханням, — тріпнула хвостом кішка на ткацькому станку. Юлія покосилася на її пухнасті лапи з втягнутими зараз кігтями. Ті лапи здавалися не пристосованими для ткацької роботи, та й взагалі впорядкованої роботи з нитками. Але це явно не стало кішці на заваді. Втім, люди теж багато до чого були природою не пристосовані, проте розвиток непогано знімає такі обмеження.