Розділ 9

На «смотрини» Ацо повів Юлію черговими кам’яними тунелями, тьмяно освітленими якоюсь зеленкуватою пліснявою. Тунелі явно не були розраховані на людський зріст, бо подекуди навіть Юлії доводилося трохи пригинатися. Саме тому вона була здивована, коли вони раптом вийшли до просторої й помітно краще освітленої кам’яної зали-печери. Дуже просторої. Конфігурацією та масштабами ця зала нагадувала кримську Еміне-Баїр-Хосар, тільки жилу, бо облаштовано тут все було значно затишніше.

Темряву розвіювало красиве синє світло від довільно розташованих в залі кристалів, чудних грибів, а ще світильників, що звисали зі стелі на довгих кріпленнях та нагадували антикварні арабські лампи. Світло м’яко віддзеркалювалося від кам’яної підлоги, плавних вигинів стін, розсипалося м’якими зблисками по килимах, тканинах й перегукувалося з синіми, такого ж відтінку, смужками на котах. Через цю подібність кольорів першої миті Юлії здалося, що у печері майже пусто. Лише трійко чотирилапих, повз яких вони з Ацо пройшли на вході, та ще двоє, котрі сиділи в кінці зали на високому, круглому, вкритому тканиною кам’яному постаменті. Такий собі котячий трон з товстою подушкою. З під подушки до підлоги спускалося щось схоже на стяг, де синьому фоні золотими лініями було схематично зображено щось схоже на морду кота з бородою.

Центр зали-печери прикрашав великий круглий килим виконаний в тому ж стилі що й прапор на постаменті. Роззирнувшись, Юлія помітила ще котів. Вони сиділи та лежали по краях зали на невеликих вкритих товстими пласкими подушками виступах. А ще в нішах та на своєрідних балконах (тут було кілька рівнів приміщень, переходи яких плавно сходилися до місця з котячим «троном»). В нішах траплялися поодинокі жовті джерела світла, біля яких можна було розгледіти якісь знаряддя, посуд, круглі лежанки. Здається, це були цілком жилі чи принаймні функціональні приміщення. Значну їх частину прикривали ткані, прикрашені китицями ширми у вигляді широких стягів з усе тим же символом. Ще Юлія помітила кількох кошенят різного віку. Малеча сиділа тихо, але було видно, як нетерпляче смикаються їх вушка та хвостики. Дійшовши до центру цього килима, Ацо зупинився і зупинив Юлію, яка саме весело підморгнула одному з найближчих кошенят, котре зацікавлено кліпало на неї чарівними оченятами-гудзиками. Як таку симпатяжку проігнорувати?  Кошеня завмерло, округлило очі, і його мордочка набула такого кумедно-спантеличеного виразу, що Юлія ледь не розсміялася. В цю мить Ацо смикнув її за руку та ледь чутно прошепотів:

— Було би добре, якби ти поклонилася, виказуючи повагу голові обітелі. 

— Добре тобі чи мені? — не втрималася від уточнення жінка, з досадою відволікаючись від кошеняти.

— Обом. Тебе не вчили, що варто виказувати повагу господарям чужого дому?

— Вчили. Але там не говорилося про дім, в який мене привели всупереч моїй волі.

— Ти, баш, завжди така злопам’ятна?

— Ні, просто зараз трохи зла і на пам'ять не скаржусь, — старанно посміхнулася чоловіку Юлія.

— Але точно варто поскаржитися на недостаток інстинкта самозбереження, — нервово видихнув Ацо та схилившись у химерному поклоні звернувся до котів на постаменті.

Судячи з перекладу, який Юлії забезпечив браслет-перекладач, Ацо плів якусь кручену історію, пояснюючи появу Юлії переважно збігом випадковостей. Потім до його пояснень долучилася Ша'рі, яка  на вимогу однієї з кішок на постаменті, зіскочила з якоїсь бокової ніші та стала поряд з Ацо. Ця вусата морда почала з розмитого «так сталося» і віртуозно вивела  появу Юлії до благородного порятунку безпомічно-недосвідченої, покинутої круками людинки від хижих комах, пожежі та обвалу. А потім невимушено перевела розмову на обв’язки матері та право кожної істоти на продовження роду. Її послухати, так Юлію просто ощасливили, забравши від цивілізації та надавши можливість опинитися в ліжку єдиного у світі самця вимерлого виду! Потім ця хвостата нахаба наголошувала на необхідності полишити пару «голошкірих» в норі (виключно заради безпеки людей) та згадувала якісь корисні навички, що встиг продемонструвати Ацо.

Судячи з коротких питань сивуватої кішки на постаменті, «господарі дому» не були в захваті від появи ще однієї людини. Хоч уточнення, що ця людина жила у круків і її, можливо, шукатимуть, аудиторію явно потішило. Здається, уміння поцупити у круків щось важливе, тут вважалося вчинком вартим поваги. Це відкриття Юлію не порадувало. Як і те, що пропозиція Ша'рі, обміняти Юлію, якщо вона «не приживеться в норі» була сприйнята, як жарт. Юлія навіть розгубилася, обуритися на визначену їй «низьку цінність», чи на думку, що людина не здатна прижитися у нових умовах. Так, тут явно не п’ятизірковий готель, проте і до критично складних, навіть для цивілізованої людини, ці умови не дотягували. Ці коти суттєво недооцінюють адаптивність людей та їх уміння виживати. А даремно. Взагалі промова Ша'рі нагадала Юлії розлогу презентацію переваг завести кішку, коли її донька надумала сплавити свою породисту проблему до матері: «Вона вихована, слухняна, складатиме тобі компанію, щоб не було самотньо. І мишей може ловити!». Про останнє донька відверто фантазувала, бо та розніжена морда їла лише преміум корм, а на мишу, що якось завітала до дому Юлії, дивилася, як на страшне диво. Та й вихованість тієї киці була ой, яка сумнівна. Хоч слухала свою презентацію та кішка уважно, час від часу іронічно мружачись. Певно, приблизно так же, як зараз оце Юлія.

Жінка згадала поведінку тієї давно померлої кішки та мимоволі скептично посміхнулася, слухаючи розлогі оповідки Ша'рі. Самопризначена «свекруха» явно тішилася грою «а вирішимо-но ми долю гарного трофея». Ну й нехай. Юлія вже давно не мала звички поспішати розвіювати чужі плани, особливо якщо не мала наміру їх виконувати. Значно корисніше ті плани спочатку дізнатися. Власне, на мовчання у Юлії було кілька причин. По-перше, спостерігати за розумними котами було цікаво. По-друге, вона врахувала пояснення Ацо про складну ієрархічну систему їх «сімейних зборів» і правило говорити, коли «глава роду» безпосередньо звертається. Тим паче, що за словами Ацо, перекладач круків часом сильно спрощує мову Ра'кір і ігнорує жести, які іноді мають дуже суттєве значення (це він помітив за перекладами розмов Ша'рі). Юлія не мала підстав сперечатися з такими висновками чоловіка. Проте сильно сумнівалася, що браслет аж настільки все спрощує, щоб перетворити чисте викрадення на майже добровільний візит «до єдиного самця».