Розділ 8

Розділ 8

Ацо невдовзі повернувся зі стосиком глиняних посудин з яких розповсюджувався фантастично апетитний аромат. Потягнувши носом Юлія усвідомила наскільки голодна, а ще спіймала себе на крамольній думці, що заради їжі з таким запахом згодна пробачити навіть своє викрадення.

— Так, ма, у нас тут майже брудет (юшка з кількох видів риби та овочів), ще є риба запечена і трохи ячмінної каші, — повідомив Ацо, зіставляючи на стіл принесене, посуваючи все зайве на інший край та дістаючи з шухляди ще кілька тарілок ніж, виделку, ложки. Й навіть дві чашки. Останнє Юлію окремо порадувало, адже у круків їй видали громіздку подобу кубка в комплекті з нескінченним подивом, навіщо потрібен такий маленький посуд для напоїв. От наче ж розумні птахи, але чомусь не враховують, що не всі народилися з вбудованими столовими приборами.

— О, риба — це прекрасно. Бо я побоювалася почути, що на обід у нас миші, — радісно потерла руки Юлія з цікавістю оглядаючи страви та симпатичні, вирізьблені з дерева виделки й ложки. Ацо явно мав хист до різьбярства.

— О нє, миші в печерах Ра'кір, то стратегічний резерв. Для тренування кошенят та на випадок важких времен, — хмикнув чоловік. 

— Тут є миші? Живі? Реально? У домі котів? — аж відволіклася від їжі Юлія.

— Ага. Небагато, але кмітливі і досить вгодовані, хоч всі важливі запаси тут, наче, наглухо закрито в кам’яних коморах. Такі собі прудкі цукерки, баш.

— Зрозуміло… Що ж, буває. Бачила я на своєму віку котів, у яких миші ледь чи не по спині бігали, — знизала плечима Юлія сідаючи за стіл та подумки радіючи, що їй не запропонували ці «цукерки».

Ацо розсипав по тарілках юшку, виклав на окрему овальну тацю кілька гарячих шматків запеченої риби, урочисто вручив своїй гості ложку. Юлія мимоволі посміхнулася й без зайвих спонукань зайнялася їжею. Юшка виявилася божественною. Чи то тому, що голод найкраща приправа, чи то кухня котів просто була ближча до смаків Юлії.

— А чим тебе годували круки? — поцікавився Ацо, підчіплюючи виделкою шматок риби.

— О, там був багатий вибір, — хмикнула Юлія. — Але, як кажуть, на любителя. Хіба що подача королівська.

— Тобто?

— Ну, сумісні трапези круків то ціле дійство, що полишає яскраве враження, — спробувала сформувати свої думки Юлія. — Уяви собі велику важку темну таріль (реально велику, метра півтора в діаметрі), навколо якої чинно сидять великі круки. Таріль на вигляд, наче зі скарбниці непристойно багатого короля. У круків взагалі посуд примітний: з обсидіану, базальту, якогось темного металу з перламутровими вставками, карбуванням, витонченим гравіюванням. Такий собі мікс суворо-похмурої краси середньовічної готики, тонкого оздоблення та майже ювелірної розкоші. У поєднанні з цими аристократичними птахами, з їх  великими дзьобами, розумними очима, грізними кігтистими лапами та чорним, але багатим на всі відтінки іризації пір’ям, то прямо сюжет для картини якогось митця.

— Па, припустімо у Ра'кір теж популярна інкрустація перламутром. Та й графітова кераміка зі срібними накладками є, — Ацо кинув погляд на свою скромну, сірувато-руду, глиняну тарілку, якій явно було далеко до ювелірності, й трохи зневажливо додав, — Але ж який дурень їстиме з такого щодня? Це ж не є практично. Відмивати жир з таких витребеньок, та ще забава. Я студентом якось працював посудомийником в ресторані, ма, знаю про що говорю. 

— Навіть повірю, — посміхнулася Юлія. — Але, круків це питання, видно, не сильно турбує. До того ж посуд це красива частина, але не головна. Головна прикраса там їжа. На центрі тарілі викладається основна страва, акуратно порізаний на великі шматки запечений чи посмажений шматок м'яса. А навколо того м’яса фігурно й за кольорами розкладається безліч додатків: смужки темно-червоного в’яленого м'яса, жовті й білі личинки, блакитні яйця, зелені сушені комахи, сині та фіолетові фрукти, чорні горіхи, помаранчеві коренеплоди, а по контуру то все окреслює рядок строкатих зернових пластин чи кульок. Все разом це утворює малюнок у вигляді крил, чи птаха, чи сонця. Чи сонця з крилами. Це реально дуже красиво. От просто очей не відвести. Але з початком трапези виявляється стосик нюансів, висотою з Фудзіяму. Бо ж столові прибори у них виключно крукорієнтовані (людині користі від них значно менше, ніж проблем), деякі «смаколики» невдовзі намагаються тихцем полишити тарілку, аромату вся та краса майже немає (я так розумію запах для круків не в пріоритеті), а смак. Ну, непоганий, але такий собі мікс дуже специфічної закуски до пива та дієтичних снеків. Приємним виключенням у круків є лише фаршировані зернові коржі, де буває соковита начинка з яйця чи м’яса. Але й там на зубах легко може захрустіти якась комаха.

— То є чистий ужас, — скривився Ацо.

— Та ні, не те щоб зовсім жах, проте тур гастрономічного туризму я б до них не купувала. Бо з круківськім меню щоразу почуваєшся таким собі екстремалом-дослідником. А я більше ціную зрозумілі радощі гурмана.  

— Я теж. Їжа має бути проста і смачна. Дакле я таки правильно обрав компанію, — відверто задоволено хмикнув чоловік.

— Якщо орієнтуватися на їжу, то цілком можливо, — розсміялася Юлія. — Взагалі, знаєш,  я не очікувала, що у печерних котів буде в меню риба.

—  О, риба та морепродукти тут головний продукт. Ра'кір чудові рибалки. Вони баш ще й не гірше за риб плавають! Знаш, у нас вдома казали «Nema ribe do ispečene svinje, niti ptice do prasice», тобто: «немає кращої риби, ніж смажене порося і немає кращої птиці, ніж порося», але риба тут точно не гірша. А про поросят, вони й не чули. Ще в меню Ра'кір бувають «дари ватри». Е-е-е, тобто вогню. Вогня…? — задумався над словом Ацо.