7.2

Полишивши підземелля, компанія Ацо, Юлія та Ша'рі спускалася кам’янистим схилом до ріки. Полуденне сонце швидко змусило засумувати жінку за прохолодою печери, але сховатися в тінь було ніде. До самої води простягалося виключно голе каміння, між яким лиш де-не-де визирали колючі будяки. А от на протилежному березі погляд радувала зелень: трава, дерева. Ріка тут виявилася досить широкою, тож Юлія подумки вже готувалася поплавати, коли обійшовши один зі скельних виступів, помітила над водою загадкову кам’яну конструкцію. Обрисами це нагадувало гігантську довгоногу багатоніжку в стрибку. І саме до цієї конструкції впевнено прямували Ацо та кішка.

— Тільки не кажи, що нам треба переходити оцим атракціоном екстремалів, — пробурмотіла Юлія роздивляючись відверто страхітливу варіацію, ймовірно, моста. Вузький (добре, якщо має метр в ширину), вихлястий, різновисотний (будівельників не познайомили з лінійкою?) довгий і без жодних поручнів. Тільки по краях низенький бортик, який і курку не втримає. Хто так будує? Тут же один необережний рух й ти вже з’ясовуєш наскільки добре літаєш та плаваєш! Єдині місця, де було за що вчепитися на тій багатоніжці, то кілька виступів-ніш. Такі собі кривенькі «грибочки», немов поцуплені з креативно-сільського дитячого майданчика.

— Ой, то ти не бачила міст на тому боці гори. Ось там точно атракціон. Бо там ширина сантиметрів сорок тільки. А тут майже проспект! — «порадував» жінку Ацо. — Та не бійся, я триматиму. Давай руку. Що поробиш, Ра'кір будували мости для себе, а у них — жодних проблем зі страхом висоти чи координацією.

— Я за них так рада… — скривилася Юлія, проте руку подала. І вже на другому кроці щиро пораділа своїй незвичній покірності, коли перечепилася через непримітний поперечний виступ. Крізь зуби вилаялася, потерла забитий палець на нозі й роздивилася, що такими виступами, наче перекладинами, вкрита вся поверхня «мосту». — А оці елементи декору, я так розумію, для  небажаних гостей, яким природа не відсипала котячої координації? Типу нєфіг шастать?

— Ба ні! Це для зручності. За ці виступи дуже легко кігтями чіплятися. Хто ж нам винен, що таких на ногах не маємо, — ледь чи не скрушно зітхнув Ацо.

— Ще трохи і я запідозрю, що в наступному житті ти мрієш народитися котом.

— Ой, та я про це мріяв ще вдома, — розсміявся чоловік. — У наші часи то був взагалі безпрограшний варіант! Годують, лікують, рятують, а з вимог – в тапки не сери. Будь ласкавий. А якщо прийдеш помурчиш – взагалі король!

— Було таке, — мимоволі посміхнулася Юлія, згадавши свого кота.

Акуратно крокуючи за Ацо, вона намагалася не дивитися вниз. Солідна висота та  відсутність навіть натяку на поручні її нервували. Зусиллям волі Юлія змусила себе підняти голову. Сонечко, хмарки, гори, море… густий дим лісової пожежі. А щоб вам! От не дає життя просто помилуватися красою! Прослідкувавши поглядом за клубами диму, Юлія розрізнила  вдалечині верхівки двох круківських веж. За димом їх важко було добре роздивитися, але вони чомусь мали вигляд не суцільних конструкцій, а химерних пустотілів, крізь які просвічувалося небо. А потім над димом піднявся і полетів вглиб суші чорний літак з якимось великим вантажем конфігурації гарбуза з хвостиком.

— О, чергове гніздо спетляло від пожежі. Оперативні ці жмутки пір’я, нема що сказати, — прокоментував те видовище Ацо, кинувши розсіяний погляд на літак.

— Цікаве рішення, — пробурмотіла Юлія й знову спіткнулася. Перелякано змахнула руками намагаючись вхопитися з повітря та відчуваючи, як тіло підступно втрачає рівновагу…

— Йой, опрежно! — стрімко розвернувся до неї Ацо й вмить вхопивши за талію зафіксував на місті. — Міслім, скупатися можна й без польотів.

— Згодна... Дякую, — перелякано завмерла Юлія. Вирівняла дихання, обережно визволилася з чоловічих рук.

— Ідемо далє? — турботливо спитав Ацо з помітною неохотою прибираючи руки. — Осталося мало.

— Угу… — кивнула Юлія закусивши губу. Опустила погляд й вирішила зосередитися на дорозі, старанно собі нагадуючи, що дуже полюбляла подібні атракціони в молодості.

Були ж часи, коли вона без жодних сумнівів мчала на всі доступні аквагірки, банджі-джампінги та зіплайни. Колись були… От тільки ми — то наші звички, а старість тривала значно довше за безтурботну молодість. Тож Юлія встигла набрати довгий список негативного досвіду, страхів та сформованих тими страхами намертво впаяних потреб. Одна з яких – завжди мати під рукою страховку у вигляді поручнів чи палиці. Отож, маємо халепу – молоде тіло видали, а довіру до нього – ні.

Юлія сердито труснула головою. Так, зберися, древня молодиця! Тіло ж нині знову юне, сильне, гнучке. Та воно цей міст може проскакати козою, якщо голова не заважатиме! Тут же треба не так багато – просто йти прямо і не ловити гав!  А якщо й впаде – уміння плавати навіть в старості не підводило. То чого оце труситися, як заєць перед вовком?

Юлія видихнула, подумки роздала копняків ногам, голові та нервам, рушила вперед. Трохи допомогло. Ноги все одно зрадницькі трусилися, проте хоч не спотикалися. Тож без додаткового позору й під настороженими поглядами Ацо, Юлія таки успішно дісталася протилежного берега. Ступивши на землю полегшено вдихнула, усвідомивши, що частину мосту пройшла, спересердя забувши, що треба дихати. Ну дійсно, чого ото організм балувати киснем? Нехай насичується переляком.

 Пірнувши в тінь дерев, їхня компанія пройшла ще трохи схилом вгору та опинилася перед місцем, що віддалено нагадало Юлії кримське Чуфут-Кале. Тільки це печерне житло мало значно живіший та затишніший вигляд. У світлому, прикритого тінню розлогих дерев  схилі гори, виднілися кілька акуратних темних входів. Попід них були облаштовані охайні, вкриті зеленню тераси між якими петляли вкриті мохом стежки. Юлія придивилася до рослин. Одне з дерев точно було оливковим. Старезним, з  товстим покрученим стовбуром. Але, якщо це дерево тут цілком могло рости ще з часів людства, то все інше, що мало вигляд впорядкованого городика, навряд чи відтоді полишилося. Проте перед нею був явно город з рядочками напрочуд знайомих цибулі, часнику, м’яти, розмарину та петрушки. А по кам’яних виступах впевнено плелася навіть квасоля! Це Ацо такий фермер? Чи коти? Уявивши кішку з сапою, Юля мимоволі хмикнула.