Розділ 2

— Та я себе в такому віці ледь пам’ятаю… — пробурмотіла Юлія розгублено роздивляючись юну персону у дзеркалі.

В молодості Юлія майже не скаржилася на зовнішність. І зображення перед нею дійсно дуже нагадувало фотографії тих часів. У дівчини з дзеркала була гладенька оксамитова шкіра, виразні карі очі (Юлія мимоволі згадала, як колись відчайдушно мріяла про фіалкові й навіть якийсь час носила такі декоративні лінзи), густі чорні брови, чітко окреслені повні губи, пропорційні риси обличчя, густе довге хвилясте темне волосся. Ці, знайомі з дитинства непокірні кучері викликали суперечливі емоції, бо Юлія пам’ятала, як полегшилося її життя, коли вони нарешті посивіли, трохи вирівнялися й перестали потребувати нескінченної уваги. А ще копиця волосся дівчини з дзеркала дивувала кількома яскравими, рожево-золотистими пасмами. Що за дизайн-хід семирічної дитини? Для повного комплекту не вистачало хіба що на обличчі якогось малюнка, рожевого котика чи єдинорога з веселкою!  

А от туніка на дівчині в дзеркалі мала гарний вигляд. Втім, на молодому тілі і старий мішок нагадуватиме дизайнерську сукню. Тут же була біла, прикрашена по краю симпатичною жовтою вишивкою одежина, тоненька тканина якої спокусливо окреслювала всі вигини юного  тіла. І ті вигини не поступалися красою класичній античній статуї. У дівчини в дзеркалі явно були параметри «золотого стандарту», десь 90-60-90 (груди, талія, стегна), та й стрункі ноги мали цілком пристойний вигляд. Юлія теж мала такі в молодості, хіба що вважала їх недостатньо довгими. Хоч бігали ті ноги чудово і без жодних серйозних травм витримували всі її екстремальні розваги. Втім, в молодості Юлія мала взагалі на диво здоровий та живучий організм, який майже без ліків долав всі наслідки її надмірної активності. Яке ж було здивування Юлії, коли десь після сорока років, той організм почав потроху натякати, що варто мати совість й трохи дбайливіше ставитися до власного тіла. А часом і нахабно намагався склеїти лапки, вимагаючи госпіталізації!

Юлія кілька разів кліпнула й знову вирячилася на дзеркало, очікуючи, що симпатично-оптимістичне зображення зміниться на щось реальне. Але звідти на неї досі дивилася юність. Яскрава, свіжа, красива і … відверто розгублена.

Юлія перевела погляд на власні руки, ноги, порухала кінцівками, порівняла з відображенням. Останнє натякало, що перед нею таки дзеркало, а не довільно змодельована ШІ картинка. Можливості сучасних технологій Юлію вже давно дивували, але настільки ретельну синхронізацію галюцинацій і візуальних ефектів вона ще не бачила. Хіба що оте яскраве пасмо вибивалося із загальнореалістичного враження.

— Ну, трохи схоже на мене в молодості, — мусила визнати Юлія, хоч і не розуміла навіщо цей атракціон. — Але такої яскравої чуприни я ніколи не мала. Ваш фотофільтр перекреативив.

— Фотофільтри не застосовувалися. Зміни в кольорі волосся – це незначний супутній ефект деяких вдосконалень при реконструкції, — пролунав голос асистента.

— Я ж не експонат Ермітажу, щоб мене реконструювати… — невдоволено буркнула Юлія. 

— Якщо такий зовнішній вигляд для вас дискомфортний, ці прояви структурної іризації маскуються фарбою. Можу запропонувати кілька варіантів: воронове крило, червоне дерево, темний бурштин, гранат, сяючий махагон...

— Прояви чого? — вже зовсім розгублено й більше на автоматі перепитала Юлія, намагаючись зрозуміти, що це за дурдом на призьбі. Якщо це онук вирішив її розіграти, то постарався він на славу. Ще трохи й вона справді повірить, що дивом омолодилася. Все облаштовано непристойно правдоподібно. І якщо фокус з дзеркалом, ще можна пояснити викрутасами технологій, то самопочуття  відверто дивувало. Воно… відповідало  зображенню в дзеркалі!

— Структурна іризація — це оптичний ефект переливання світла (зазвичай  варіанти веселкового або перламутрового блиску), що виникає завдяки мікроскопічній особливості будові кутикули, яка відбиває та розсіює світло під різними кутами без участі пігментів.

— Я вже заста…—  Юлія хотіла за звичкою сказати, що застара, для вивчення незнайомих наукових термінів, але відображення у дзеркалі нахабно заперечувало цей факт. —  Так, біс з ним, з тим кольором та іризацією. Поясни мені оце омолодження. Наскільки мені відомо, людство ще не винайшло засобу перетворити стару шкапу на юну панянку! — труснула Юлія головою, намагаючись розвіяти дивну галюцинацію. Приємну, нема питань. Але ж це просто не може бути правдою!

Юлія давно змирилася зі своїми віковими змінами. Звикла не сумувати за зів’ялою красою (Яка там краса у 78? Не лякаєш дітей – вже молодець), пристосувалася до вимушених обмежень активності (рухатися з кожним роком доводилося все повільніше та обережніше) та атракціону «яка частина тіла сьогодні вередуватиме». Останні років тридцять, у них з чоловіком завжди під рукою був мішок ліків на всі випадки життя, та кілька гаджетів з програмами відстеження стану здоров’я (їх надмірно панічні повідомлення Юлія мала звичку регулярно ігнорувати). Вона прийняла свою осінь. Який сенс скаржитися чи сперечатися з природою та процесами, які не зупинити? Краще радіти тому, що маєш. Всі свої вікові проблеми вони старалися сприймати з гумором. Юлія взагалі була щиро переконана, що гумор покращує життя значно ефективніше за відчайдушні спроби обдурити природу.  

— Для відновлення вашого організму було використано найновітніші експериментальні методи розморожування та клітинної регенерації і реконструкції. На жаль, я не маю інформації щодо історичного контексту розвитку цих технологій, а доступи до інших баз даних обмежено налаштуваннями конфіденційності.