Розділ 46

Матвій взяв обережно мене за руку й повів за собою до організаторів. Чомусь у моїй голові одразу з'явився вигляд бородатих товстих дядьків із животом. Можливо, через те, що це місце інколи мені нагадує той самий аукціон. Що правда без столу ведучого з молотком, та голосних оголошень результатів, ніби щоб кожен почув, що ще одне життя опинилося під міцним замком. Моє життя поруч із Матвієм – це найкраще що сталося. У той день я думала, що це кінець мого існування, в сенсі як вільної людини. Проте Матвій подарував мені не лише свободу та коло друзів. Він віддав мені своє кохання, можливо, якби я тоді ще в дитячому будинку знала, що далі життя зведе мене з ним. Я б не пручалась, а йшла. Адже Матвій став для мене моєю людиною. Моєю, бляха, людиною! 

Через декілька хвилин ми дійшли до верхнього поверху, там за дорогими столами сиділи організатори. Вони поглядали з балкона на господарів та рабів унизу, наче за маленькими мурахами. Матвій повів мене до правильних людей, адже тут їх було багато. Я трохи здивувалася побачивши не нахабних людей, а здорових чоловіків з накаченою фігурою та в чорних костюмах. Вони не мали вигляду нахабних людей, а можливо мені просто здавалося. Матвій підійшов до них та привітався.

– Добрий вечір, у нас є проблема, – промовив він.

– Ми слухаємо, – відповів один із них. 

Матвій обговорював з ними усе про Макса, один із організаторів почав записувати це у телефон. Я тим часом дивилася через балкон на усіх внизу. Бачила Кіана з Монікою. Він шепотів щось їй на вухо, а вона посміхалася від цього. Далі поглянула в інший бік – там Дерек розмовляв з охороною, а ті лише кивали чи то погоджуючись, чи то розуміючи, що відбувається. Далі поглянула на один із виходів з палацу. Там стояв він. Макс. Я швидко розвернулася і підійшла до Матвія. Хлопець стривожено глянув на мене. 

– Матвій, там...там..., – задихаючись промовила я.

– Ліє... дихай, що сталося? – спокійно промовив Матвій поклавши свої руки на мої плечі.

Я й сама не помітила як перестала дихати. Потім вдихнула на повні груди, що аж в очах потемніло.

– Я бачила Макса.

Матвій одразу ж не розуміючи сам того сильніше стиснув свої руки, що мені навіть стало боляче. А потім зрозумівши що зробив повільно розтиснув їх.

– Мала, де він зараз? – обережно запитав мене хлопець.

– Він біля виходу, з правого боку.

Організатори почувши мої слова швидко набрали по рації когось та повідомили усе. Поглянувши знову через балкон униз, я помітила як охорона вже йшла до того місця, а самого Макса я вже не бачила біля виходу. 

Через деякий час охорона важко дихаючи, піднялася до нас.

– Він утік, ми його не знайшли, – повідомив один із охоронців. 

Матвій обережно обійняв мене ззаду сціпивши мої пальці зі своїми. Він легко, майже невагомо поцілував мене в тім'я, а потім прошепотів на вухо.

– Все буде добре. Я поруч, не відпущу тебе.

Я кивнула головою, ніби пояснюючи, що все добре. Проте більше я наче казала це собі, а не йому.

Через деякий час ми спустилися назад та сіли за свій столик але не одні. До нас підсіли Моніка з Кіаном, Дерек з Ешлі та Алекс. Напруга розчинилася одразу після жарту Кіана. А комфортно стало тоді, коли всі змогли розслабитися. Навіть Алекс дозволив собі легку посмішку.

– Гей Алекс, а пам'ятаєш як ми святкували твоє день народження? – хитро запитав Кіан.

– Кіан, навіть не смій розповідати, – пробурмотів Алекс склавши руки на грудях та закотив очі.

– А я хочу знати, – промовила я зробивши ковток коктейлю зі своєї склянки.

– Ми прийшли до його дому з тортом на якому було написано «Іменинику холодного серця». А потім я кинув цей торт йому в обличчя! А Дерек випадково відкрив конфеті не в той бік і воно полетіло прямо на обличчя Алекса, – задоволено промовив Кіан, за що отримав підзатильник від Алекса.

– Ідіот, – бурмотів хлопець та кинув у Кіана зімяту серветку. 

– Та годі тобі Алекс. Тоді Кіан перебільшив з алкоголем та співав нам караоке... Хоча було враження наче він кричить як зарізаний... – сказав Дерек.

Від цього усі засміялися, інші поглянули на нас трохи косо. Але нам було начхати, головне, що нам весело. Я штовхнула ліктем Матвія, а він у відповідь зробив те саме від чого я засміялася знову.

– Дозволиш? – тихо запитав хлопець.

– Так, – відповіла я.

Не чекаючи більше ніж секунди Матвій ніжно поцілував мої губи. Він перевіряв, що можна, а що ні. Чекав поки я зроблю сама перший крок. І я скористалася цією нагодою та сильніше притиснула свої губи до його. Зробила поцілунок жадібним, довгим, пристрасним. Наповненим любов'ю та захватом.