Розділ 41

Ми сіли за наш столик. Матвій замовив нам по келиху безалкогольного коктейлю. Я дивилася навколо, шукаючи Аду. Матвій, наче зрозумів що я роблю та поглянув на мене.

– Ада і Айд не приїдуть, – сказав він.

– Чому?

– Вони все ще не приїхали з іншої країни, – відповів Матвій.

– А коли приїдуть? – запитала я.

– Можливо, через місяць.

Я сумно видихнула. Отже, Ада не зможе бути у мене на дні народження? Блін... Я почала шукати очима нашу компанію друзів. Побачила Алекса, що розмовляв з якоюсь дівчиною і... Стоп. Він посміхався? Схоже вони дуже добре розмовляють про щось цікаве. Оскільки вона змусила його посміхатися. Трохи поодаль я помітила Кіана який жваво розповідав щось Дереку жестикулюючи руками. Ешлі та Моніка стояли трішки далі біля пуншу. Через деякий час офіціант як раз приніс нам коктейлі. Музика на фоні ставала гучнішою, але ритм сповільнювався, набуваючи лихого акценту. Тільки зараз я відчула руку Матвія, що сплелась з моєю рукою. Я глянула на хлопця що напружено пив коктейль. А потім він нахилився до мене.

– Тримайся біля мене. Зараз все почнеться, – прошепотів хлопець стиснувши зуби.

– Що саме? – так само тихо запитала я.

– Маскарад.

Я нервово ковтнула, а Матвій сильніше стиснув мою руку. Наче показуючи, що він тут. Поряд. Здалеку я побачила як четвірка йде до нас. Кіан, Моніка, Ешлі, і Дерек. На цей раз хлопці виглядали більш зібраними. Матвій одразу встав та пішов кудись із хлопцями але не дуже далеко. А дівчата підійшли до мене та сіли поруч.

– Щось намічається, – тихо прошепотіла мені Моніка.

– В сенсі? – запитала я.

– Організатори щось переговорюють. Не знаю що, – відповіла Ешлі. 

– Це погано?

– Ну з їхньої точки зору добре, а з нашої... – почала Ешлі.

– ...Колесо фортуни, яке швидше всього покаже на поганий результат для нас, – закінчила Моніка.

Я тихо нервово засміялась. Схоже цю іскру гумору взяла Моніка в Кіана. Що правда в невдалий час. Хлопці поверталися до нас. Матвій одразу пішов до мене.

– Про що тут розмовляєте? – запитав Матвій.

– Думаємо чи протримаємося до кінця, – видихнула Моніка.

Кіан підійшов до неї. Притиснув її спиною до своїх грудей та обійняв за плечі.

– Та ну, їжачку не треба так казати, – пробурмотів Кіан трохи похитуючись в різні сторони наче колихав Моніку. І ні, він не був п'яним.

Моніка взяла його руки в свої важко видихнувши. Я вже думала що вона от-от закотить очі але, дівчина стрималась.

– Ти вже скоро назвеш мене всіма тваринами на світі. Дякую, що то були лише милі тваринки, а не крокодил чи от наприклад верблюд, – сказала Моніка.

Я прикрила рот рукою, щоб стримати сміх, тоді як поруч зі мною Матвій хрипло сміявся. А Кіан вже починав знову щось балакати.

– Пропоную звалити звідси, поки Моніка не кинула щось в Кіана. Або забрати гострі предмети кудись подалі, – пробурмотів Дерек до Матвія але почули це всі з наших.

– До речі, а з якою то дівчиною там Алекс розмовляє? – запитала я.

– А так це його колишня однокласниця, – пробелькотіла Ешлі.

– Вони вчилися в одній школі, – додав Матвій.

– Взагалі-то ми всі з вами разом вчилися. Ну тобто ми, хлопці, – сказав Кіан потираючи потилицю.

– Ну тепер зрозуміло, а я то думаю чого це він там такий щасливий, – промовила я.

– Та дівка мабуть йому до вподоби, – сказала Ешлі.

– Невже нарешті холодний король не буде таким... Холодним? – усміхаючись пробурмотів Кіан.

– Та хто його знає, – додав Дерек.

– Добре, ми підемо готуватися до початку апокаліпсису. Ну, а ви тут поговоріть, – сказала Ешлі.

– Хоча можна й не тільки поговорити, – підколов Кіан від чого одразу отримав підзатильника від Моніки.

Я глянула на Моніку – на ній була темно-зелена сукня, що  дуже пасувала до її блакитних очей та русявого волосся. А потім подивилась на Ешлі, чорна облягаюча сукня робила її талію ще меншою.

– Дівчата, виглядаєте неперевершено, – сказала я.

– Дякую, Лія, – відповіла Ешлі.

– Дякую, ти також добре виглядаєш в своїй сукні, – сказала Моніка.

– Ну звісно ж, це ж я вибирав, – хмикнув та гордо промовив Матвій за що отримав від мене легкого стусана в плече.

Після цього він схопив мене в свої обійми та прошепотів на вухо:

– А що тут такого? Просто сказав правду.

Матвій легко поцілував мене в щоку.

– Можливо вже досить мене цілувати, Матвію? – запитала я.

– Тебе я можу цілувати хоч вічність.