Розділ 39

Матвій наглядав за мною поки я розглядала стелажі з сукнями. Краєм ока я глянула на нього. Хлопець нудно поглядав на свої кросівки, а руки його були у кишенях джинсів.

– Можливо, тобі також треба щось купити? – запитала я Матвія.

– Ні, я ж казав, у мене є все вдома, – відповів він.

– Матвій.

– Що?

– Ти мені скажи. От ти чаклун?

Брюнет широко відкрив очі дивлячись на мене в ступорі. А я вже уявляла його в капелюху з мітлою та чарівною паличкою в руках. 

– Лія, скажи мені чесно. Тебе в дитинстві не кидали? Ти з дуба рухнула можливо і у тебе струс мозку? Що ти тут верзеш? Звісно ж ні. Чому ти так подумала?!

– Та ти як Герміона з часоворотом. У тебе є все наперед. Наче ти повернувся в минуле і купив все що тобі треба.

Матвій пирснув зі сміху. Деякі люди дивно поглянули на нас але хлопцю було все одно. Він тримався за живіт вже ледве дихаючи.

– Я серйозно кажу! – обурилась я.

Але брюнет мене не слухав, витерши очі від сліз він нарешті глянув на мене.

– Серйозні у тебе жарти. Просто я все купую наперед. І я не дівчина, що мені потрібно купу суконь. Щоб потім ще стояти перед дзеркалом і нити «Яку сукню одягнути?!» – сказав Матвій знову сміючись.

– Взагалі-то є дівчата які не люблять сукні та макіяж!

– А ти?

– А я тебе люблю.

– І я тебе.

Матвій взяв мене за руку взявши декілька суконь та відвів одразу в примірочну. Проте Матвій він не вийшов. Хлопець неохайно кинув одяг на стілець, а сам не витримав та впився в мене своїми губами. Я здивувалась широко відкривши очі але вже через секунду відповіла на поцілунок. Його руки лягли на мою талію починаючи блукати по моєму тілу. Спочатку з шиї і закінчуючи сідницями. А я поклала руки на його шию. Притиснувшись до стіни, Матвій лише хмикнув на це беручи мої зап'ястя та піднімаючи над моєю головою. Лише коли ми зупинились, щоб подихати повітрям я помітила своє відображення в дзеркалі. Пухкі губи від поцілунку, рожеві щоки які наче горіли, та груди які то підіймалися, то опускалися. А ще руки досі були над моєю головою і які тримав Матвій.

– Ти мило виглядаєш, маленька, – прошепотів мені на вухо Матвій дивлячись в дзеркало.

– Ну дякую. Хотіла б я тебе побачити на своєму місці, – я закотила очі легко засміявшись.

– Можу це влаштувати.

– Іди куди подалі зі своїми фантазіями.

– Шкода, – Матвій зітхнув наче показував, що йому образливо. (Я б дала йому Оскар за його гру в хлопчика, що образився!)

– А тепер хутко з кабінки! Я хочу приміряти одяг.

– Та я не заважатиму і тут.

– Я сказала хутко!

Матвій відійшов від мене піднявши руки вгору, наче злодій що здався поліції. Я склала руку в пістолет прицілившись прямо в його серце. І наприкінці сказавши «ПУХ!». Хлопець зразу років руки туди імітуючи наче вигадана куля потрапила саме туди.

– Боже, ця дівчина не те що вкрала моє серце. Вона вбила мене забравши собі, – зімітував він.

– Йди вже звідси. Поранений герой, – я пирснула сміхом.

Матвій цокнув язиком закотивши очі проте все ж вийшов з кабінки. Після цього я спокійно видихнула краєм ока подивившись на себе ще раз в дзеркало. Переодягнувшись в одну із суконь я вийшла з примірочної елегантно пройшовши біля Матвія. А ще покрутилась в різні сторони.

– Ну як? – запитала я.

– Нічогенько. Але колір не твій. Давай далі.

Я знову-таки зайшла в затінку і переодягнулася. На цей раз в облягаючу сіру з чорним поясом. Сукня була довга. Потім я ще раз пройшлася перед Матвієм немов на подіумі.

– А ця?

– Красива, але не підходить. Та й пояс тут лишній.

Я стукнула ногою об підлогу та знову пішла переодягатися. Це продовжувалося аж п'ять разів! Я думала, що просто вже не захочу ніякої. От піду просто в штанах і кофті та й усе! Але нарешті остання підійшла мені. Це була темно-синя сукня з відкритою спиною та розрізом до стегна на правій стороні. Вона була довга, ледь не до підлоги. Тому для цієї сукні мені точно треба будуть туфлі на великому каблуку.

– Ось це я розумію, – Матвій хлопнув в долоні. – Точно беремо.

Я нарешті видихнула. Ні сукня мені звісно подобалась але я втомилась стільки всього розглядати. Шопінг ще та робота. Та переодягнулася в свій одяг, а Матвій зразу ж поніс сукню на касу де її красиво запакували. Хлопець оплатив покупку і ми вийшли з магазину.

– Готова до маскараду? – запитав мене Матвій.

– Чесно. Ні. І не буду, – відповіла я.

– Розділяю з тобою цю думку, – сказав він на видиху.