Розділ 32

Через деякий час ми під'їхали до будинку. Він виглядав простеньким, але все ж красивим. Білий будинок із високим сірим забором. Я і Матвій зайшли надвір. Там – газон, статуетки гномів, ангелів, та лелек в саду з квітами. А на качелі сидів чоловік похилого віку. Сиве волосся, звичайна кофта й штани. В руці тростина явно зроблена на замовлення. Окуляри, які дуже підходили йому. Ми підійшли ближче до дідуся.

– Добрий день, – сказала я ввічливо.

– Добрий день, дідусь Артур, – сказав Матвій і посміхнувся.

Дідусь зняв окуляри та глянув на нас і також посміхнувся.

– Привіт, Матвій, а що це за дівчина з тобою? – запитав чоловік.

– Це Лія. Моя рабиня, а точніше вже дівчина.

Мої щоки налились жаром. Проте Матвій всього лише більше посміхнувся і протягнув пакет із фруктами, які ми купили по дорозі.

– Матвій, я ж казав. Не треба то мені купувати краще б Емілії щось купив, – відмахнувся дідусь.

– Дідусю Емії я ще встигну купити все. А от вам ні, – наполегливо сказав Матвій.

Дід Артур зітхнув та взяв пакет поклавши собі на коліна. 

– Матвій, а зроби но чаю. Ти знаєш, що де лежить.

– Добре.

Матвій пішов в дім, а я залишилась з його дідусем наодинці.

– Що ж думаю нам варто познайомитися, – сказав дідусь.

– Мене звати Лія, а ви я так розумію Артур? – запитала я.

– Так, Лія. Я дідусь Матвія. Знаєш, що я б напевно хотів вибачитися якщо мій син, Влад, чогось тобі сказав зайвого. А він точно це зробив.

– Це правда, – сказала я важко зітхнувши.

– Так вийшло, що мій батько зневажав мене і мені довелося заробляти все самому. Починати життя з нуля. І я так і зробив. Почав з роботи вантажником, а закінчив босом власної компанії. Звісно я й пожертвував багато чим, а саме таким як сім'я і син. Отож Влада виховував мій батько і моя дружина. І ось чому він такий самовпевнений, холодний, та серйозний. Я шкодую, що тоді не звернув на це уваги, а тоді вже стало пізно. Тому наче, щоб залагодити провину я вчив, Матвія.

– Мені шкода, що так вийшло. Це якось неправильно, – сказала я.

– Дитинко, все в цьому житті буває неправильно. Хтось купається в розкоші, а хтось працює на декількох роботах, щоб просто заплатити за житло та їжу.

– Ясно, – пробурмотіла я.

– Розкажи трохи про себе, а тож мені цікаво дізнатися про дівчину Матвія, – сказав дідусь і посміхнувся, а я почервоніла трохи від цих слів.

– Ну-у... – протягнула я. – Мені 17 років. До того, як потрапила на аукціон була в дитячому будинку. Тато покинув маму ще коли мене навіть не було вже тільки потім мама дізналась, що вагітна. Матвій купив мене на аукціоні, отож так ми і познайомились.

– Зрозуміло. Думаю, було б краще, якби ви познайомилися нормально. Наприклад в школі або в парку, або ще десь, а не як господар і рабиня.

– Життя буває несправедливе.

Він посміхнувся і ми ще довго говорили. А Матвій якраз приніс чай.

– Я вже бачу ви тут вже познайомились, – сказав він і поклав чашки на столик.

– Так. І ще дідусь Артур розказав, як ти в п'ять років одягнув горошок для квітів на голову, а ще побудував дім з подушок, – сказала я. 

– Лія, мені було п'ять! – гаркнув Матвій, хоча не стримав посмішки.

– Матвій ти б мені краще розказав, що там у тебе нового, – сказав дідусь.

– Все, як завжди. Навчання, друзі, ну і тепер ще, Лія, – сказав він і сів на гойдалку.

– Проводив би ти краще часу більше з друзями і Лією. А то тільки про навчання та навчання, – зітхнув Андерс старший.

– Мені потрібно вчитися керувати бізнесом. І фінанси, – виправдовувався той.

– Матвій, ти все ще встигнеш зробити. Я починав так само в молодості і тепер можу лише шкодувати про це. Я не хочу, щоб з тобою було так само. Зараз краще насолоджуйся життям. Проводь більше часу з друзями та дівчиною. Подорожуй, роби те, що забажаєш.

Матвій лише знизав плечима не знаючи, що відповісти. А дідусь Артур взяв чашку запашного чаю та надпив трохи. Ще деякий час ми безтурботно говорили про різне. Виявляється, що Матвій вчиться на онлайн курсах для того, щоб якнайшвидше почати керувати бізнесом дідуся. Адже той зрозумів, що бізнес точно не передасть своєму сину. Адже Владиславу в заповіті дістався маєток та бізнес батька дідуся Артура. Адже він визнав, що Владислав є кращим кандидатом ніж власний син. А ще я дізналася багато нового про Матвія і те, що він до 10 років спав зі своїм улюбленим зайцем. Також, що в 16 років батько вже вигнав його з дому і Матвій жив в дідуся, а в 17 купив собі за свої ж кошти будинок у якому ми тепер живемо разом. Все це було цікаво слухати. Інколи розмова доходила до фінансових розмов та розмов про бізнес в, якому я нічого не розуміла. 

Через декілька годин ми вже мали їхати назад додому. Мені не дуже хотілося прощатися із дідусем Матвія. Адже той виявився чудовим і навіть не засуджував мене і не піднімав теми, щодо «Аукціону і всього іншого.»

– Приїжджайте ще, – сказав дідусь і помахав нам рукою тримаючись за тростину.