Розділ 31

Прокинулася я від того, що хтось лагідно перебирає моє волосся. А сонце сліпило прямо в очі від чого я примружилась. Я повернула голову та побачила спокійне лице Матвія. Він легко посміхнувся коли помітив, що я не сплю.

– Доброго ранку, – сонно й хрипло пробурмотіла я.

– Доброго ранку, мала, – тихо й хрипло сказав Матвій і поцілував мене в тімʼя. 

Я остаточно розвернулася до нього і притиснулась пірнаючи головою в його груди й слухаючи ритм серця. Матвій притиснув легенько мене до себе і перебирав пальцями моє волосся. Поки я легко гладила його по спині.

– Як спалося? – все ж запитав Матвій.

– З тобою – чудово.

Матвій легко хмикнув прикривши мене ковдрою. Я б хотіла полежати з ним так хоч цілу вічність. Проте згадка, що ми не в нього вдома, розвіяла мої надії.

– Скоро будемо збиратися і їхати назад додому, – нагадав мені знову Матвій.

Я незадоволено вкрилася з головою в ковдру і тихо, низько простогнала. 

– Можна ще хоч трохи полежати в ліжку? 

Я висунула трохи голову, щоб було видно лише половину лиця. Матвій знову легко посміхнувся.

– Хіба, що трохи. Хоча я впевнений, що ти точно не хочеш надовго тут залишитися, Лія.

Я закотила очі і швидко дістала подушку та кинула йому в лице. Матвій лише засміявся. Ми трохи полежали в ліжку обіймаючись, коли біля кімнати почувся тихенький голос. А згодом в кімнату зайшла Емілія. Вона тут же застрибнула до нас на ліжко.

– Доброго ранку, – сказала Емілі вмощуючись на ліжку між нами.

– Привіт Емі, – сказав Матвій і обійняв її.

– Привіт.

Мені було трохи ніяково коли Емілія сюди прийшла. Я вкрилась вище адже була лише в футболці без штанів. Матвій це помітив і глянув на Емілі.

– Емілі, що ти тут робиш? – м'яко запитав він.

– Стало нудно, а ще тато хотів передати, що сніданок через пів години, – сказала дівчинка знизавши плечима.

Матвій кивнув наблизившись до Емілі ближче і тихо прошепотів їй щось на вушко. А вона тихо встала посміхнувшись, від чого на її щоках з'явилися ямочки і вийшла з кімнати.

– Що ж. У нас урочисто є ще пів години полежати в ліжку, – сказав Матвій назад вмощуючись на ліжку.

– Е ні, – сказала я, скидаючи з нього ковдру. – Це, як раз час одягнутися.

Матвій щось пробурмотів, зітхнув і встав з ліжка одягатися. А я пішла у ванну і після того також одягнулась. Застібуючи останні ґудзики на блузці я поглянула на кошик із старими іграшками.

– Забереш? – запитала я в Матвія.

Матвій підійшов до кошику з іграшками. Дістав звідти одну машинку, два кулони. Один – той самий троянда і пташка. Інший – схожий на маленький флакончик. І того самого зайця.

– Це все, що мені потрібно. Усе інше хай буде Емілії, – сказав він.

Я підійшла до Матвія і обійняла його за пояс. Розглядаючи кошик і речі, які він узяв. В кошику ще було багато всього але він узяв саме ці речі.

– Я забрав все, що дарувала мама – інше мені не потрібно, – сказав Матвій обернувшись до мене і з посмішкою поцілував в маківку.

Я глянула на всі речі в тому кошику. Машинки, плюшеві іграшки і більше нічого. 

– Це все, що дарував тобі батько? – запитала я.

– Лише частина, а все інше дідусь.

– Ти так і не розказав про свого дідуся.

– Можемо після сніданку поїхати до нього? – запропонував Матвій.

– Я згодна, – погодилась я.

Ми пішли на сніданок. Вже всі сиділи за столом тільки нас не було. Я думаю, що якби Матвій тут не був то вони вже давно б завалювали мене питаннями та поганими словами в мою сторону. Ми привіталися з усіма і сіли за стіл. Я сіла біля Матвія під столом взявши його за руку. Сніданок у нас пройшов доволі тихим, що не могло не радувати. Коли ми мали вже їхати то Емілія підійшла до мене. І просто обійняла без слів.

– А ти ще повернешся? – запитала вона витираючи своє лице від сліз.

– Звісно повернусь, – сказала я і присіла на корточки.

– Тоді я буду робити тобі косички, і хвостики. І покажу свої іграшки! 

– Це обов'язково. І я принесу тобі також подарунок.

– А я зроблю тобі листівку! – сказала Емілі.

Я обійняла її і встала. Матвій прощався з Тео, а потім із Емілією. А Тео підійшов до мене.

– Тато вважає, що ти погана і Матвій також, – тихо сказав мені він на вухо. 

– А ти, як думаєш? – запитала я.

– Не знаю. Матвій, просто щасливий, – пробурмотів хлопець. 

– І ти таким будеш, – сказала я і погладила його по голові від чого Тео посміхнувся.

Батьки Матвія так і не попрощались. Просто проводжали поглядом. Та й мені було на це все одно. Я і Матвій сіли в машину та поїхали повільно від їхнього будинку. Матвій наостанок їм посигналив, а я помахала рукою.