Розділ 29

Через деякий час ми приїхали до великого маєтку. Білі стіни з прикрасами золотистого кольору, білий фонтан і сад з трояндами різних кольорів. Все було дуже красиво. Матвій зупинив машину але ще не виходив із машини. Він сильно тримався руками за кермо, що на руках стало видно його пульсуючі вени. Матвій важко вдихнув і видихнув, а потім подивився на мене його погляд був втомленим. Наче за маскою спокою і серйозності ховалась втома всього його життя. 

– Лія, – звернувся він до мене.

– Що? – тихо запитала я, що ледве впізнала свій власний голос.

– Я попрошу, якщо тобі зразу стане погано... або вони тебе образять ми тут же поїдемо звідси. Зрозуміла? 

– Так, – коротко відповіла.

Лише після моїх слів Матвій вийшов з машини, обійшов її і відкрив мені двері та допоміг вийти. Ми повільно піднімалися по кам'яних сходах кожен крок стукотів в вухах. Як ми тільки піднялися то зразу біля входу вже були батьки Матвія. Вони вдивлялися в мене наче хотіли бачити кожен сантиметр мого тіла та розпізнати страх чи паніку.

– Радий, що ви прийшли, – промовив холодно батько Матвія.

– І ми також, – сказав Матвій, що правда в цих словах була брехня.

– Заходьте в дім. Вечеря вже готова, – сказала мачуха Матвія. Вона легко награно посміхнулась.

Батьки Матвія пішли перші, а потім ми за ними. Я краєм ока все тут роздивлялась. Висока стеля, мармурові плити сірого кольору, білі стіни, декілька рослин та декор інтер'єру. Це виглядало, як і старовинний маєток але перероблений в трохи сучасний стиль. Згодом ми дійшли до зали. Там був камін, який зараз просто стояв без діла адже літо. Великий довгий стіл, який був накритий різними стравами схожий наче в дорогих ресторанах. Весь дизайн сьогоднішньої вечері був створений в сіро золоті відтінки із білим. Я з Матвієм підійшли ближче до столу на, якому купа страв. Здалека почувся дитячий сміх легкий, дзвінкий і надто дивний для цього дому. Згодом в кімнату вибігла маленька дівчинка приблизно десяти років, і хлопець приблизно тринадцяти років. 

– Матвій! – викрикнула радісно дівчинка і побігла в обійми Матвія.

– Привіт, сонечко! – сказав він.

Матвій тут же підхопив дівчинку на руки і покружляв її на руках. Дівчинка голосно та радісно засміялась. Коли Матвій підняв її вище вона розправила руки наче маленький літак. Я легко посміхнулась з цього. 

– Ай, як ти виросла, – сказав Матвій поставивши дівчинку на землю. 

Та лише тихо засміялась знову і сіла за стіл. Тут вже до Матвія стримано підійшов хлопець. Він хотів просто подати руки, проте Матвій тут же обійняв його і хлопець розслабився.

– Гей! Відпусти я не маленький! – казав він коли Матвій потер його рукою по голові. Від чого волосся хлопця стало розкуйовджене і стирчало в різні боки.

Матвій хмикнув і все ж відпустив хлопця. Батьки суворо дивились на хлопчика і той все зрозумівши тихо сів за стіл поправивши волосся. А далі за стіл сіли ми. Матвій відсунув мені стілець і я сіла, а Матвій біля мене. Ми почали тихо їсти, проте ця тише тривала не довго.

– Думаю, що нам потрібно познайомитись поближче, – перервав тишу батько Матвія.

Матвій перестав їсти та трохи стиснув кулаки. Але батько Матвія не звернув на це уваги наче не побачив. Чоловік прочивстив горло і почав говорити:

– Мене звуть Владислав. Владислав Андерс, – промовив батько Матвія.

Він чекав моєї реакції але я просто сиділа. Я дивилась на нього, щоб розгледіти його вигляд. Волосся темного кольору з легкою сивиною в декількох місцях. Очі холодні здається, що темно карі але я бачила відблиск синього в одному оці. Схоже це гетерохромія два різні кольори очей.

– Це моя дружина, і мачуха Матвія. Ірина Андерс, – Владислав показав на жінку.

Ірина легко посміхнулась але я бачила, що та посмішка була несправжня. Це була жінка приблизно сорока років. Блондинка із синіми очима, лице трохи стомлене але майже немає зморшків. Натягнула, як маска. Далі Андерс показав на хлопця. Я роздивилась ближче і помітила його сірі очі, русяве волосся, маленький носик та коло він посміхався на щоках з'являлися ямочки.

– Це Теодор Андерс мій син, – ці слова з вуст чоловіка прозвучали, якось гордо.

Я краєм ока поглянула на Матвія він старався виглядати холодно. Проте я помічала як його була напружена. Хотілося сказати до Владислава. Мовляв: «А Матвій також ваш син.» Але я промовчала мені не хотілося починати сварку чи ще щось. Бо від цього чоловіка можна було за таке почути щось по типу. «Ти хоч і рабиня мого "сина", але я не потерплю коли мене перебивають, коли я говорю.» Далі Владислав показав на дівчинку. Маленька трохи худенька на мою думку. Світле волосся та сині красиві очі, а від її легкої дитячої посмішки ямки на щоках. Вона була одягнута в легкий сарафан молочного кольору.

– Це моя донька Емілія Андерс.

Після цього представлення настала невелика тиша. Напружена, як струна, що от-от порветься, здавалося ніби навіть повітря ставало важким. Було неприємно сидіти в такій тиші. Ірина трохи подивилась на мене і Матвія.

– Лія, а де ти була до аукціону? – запитала мене жінка. Від її голосу я трохи здригнулася. 

Це з декілька секунд я просто сиділа і не знала, що відповісти. Але глибоко вдихнувши я зібралась з силами і відповіла:

– Я була в дитячому будинку. Здається із шести років, якщо правильно, – я старалась сховати тремтіння в голосі.

– Зрозуміло. Що ж я думаю, що ти знаєш своє місце і не порушуєш правил та наказів Матвія, – промовив дипломатично Владислав. 

Від його слів мені хотілося або опустити голову від сорому, або пирснути від сміху. Я трохи глянула на Матвія. Його щелепа була напружена, а руки стиснуті сильно в кулаки, що аж нігті впивались йому в долоні. 

– Звісно, – сказала я і легко посміхнулася. 

Жінка та чоловік здивувались моїй наглості але старались не показати цього. Емілія тихо хіхікнула адже ця ситуація її веселила, а Теодор старався стримати легку посмішку тому що на нього подивився батько. Матвій повернувся до мене та поглянув прямо в мої очі. Наші погляди зійшлися разом, а потім він легко посміхнувся. Вечір тільки починався і все було ще попереду.