Розділ 28

З того моменту нашої відвертої розмови пройшов тиждень. Все знову, здавалось, налагодилось. Хоча ми не вибачились один перед одним але я думаю, що слова тут і не потрібні. Настав той самий день «X». Я прокинулася ще о п'ятій годині ранку. Полежала в ліжку ще до шостої години, а потім вже спустилась на кухню. Матвія на кухні не було отже він ще спав. Я просто попила води далі пішла прийняти душ і переодягнулася в свій улюблений одяг. Сірі короткі шорти та біла велика футболка її краї діставали мені до середини стегон. Я знову пішла на кухню адже вже була восьма ранку і потрібно було приготувати сніданок. Заглянувши в холодильник я не знала, що приготувати. Все ж зупинилась на класиці яєчня з беконом тільки сьогодні ще хотіла приготувати тости з джемом. Каву або чай зазвичай робив Матвій тому на мені залишалася їжа. Проте сьогодні я хотіла зробити лимонад. Взяла лимон розрізавши його на кружальця, додала декілька листків м'яти та дістала лід із морозилки і додала в лимонад з п'ять штук льоду.

– Доброго ранку, – почула я сонний голос Матвія.

Він зайшов на кухню, як тільки я вже накрила на стіл. Його волосся, як завжди було розкуйовджене, а аромат ніколи не змінювався. Виноград, м'ята, дорогі парфуми. Це все звісно було на запах неперевершено але все ж мені завжди було цікаво, що ж за запах був ще? Невловимий, легкий, як пір'їнка але все ж завжди вабив мене. Від цього аромату можна зійти з розуму.

– Доброго, як спалося? – запитала я.

– Нормально, а тобі? – сказав Матвій і вже сів за стіл щоб поснідати.

– Було б чудово, якщо сьогодні не довелося б їхати до твоїх батьків.

Матвій хмикнув. Я вже також сіла за стіл та почала снідати. Ми їли тихо після чого він помив посуд, а я пішла вибрати, яку книгу прочитати. З дитинства не любила читати книги, проте знайшла свої улюблені. Я готова їх перечитати з тисячу разів. Відчути себе знову героєм книги і зануритися в історію з головою. Плакати, радіти, сумувати разом із героями. Деяких ненавидіти, інших сильно обожнювати. В світі існує багато історій, багато життів в книзі. Кожна особлива по-своєму, а слова на папері це не просто каракулі. Це історія, якихось героїв, якась сумна, що розриває серце на клаптики і вириває без жалю душу. Інша комедія із, якої хочеться сміятись до сліз в очах. І хоч це лише на папері це все ж наче інший світ, якого можливо не існує в світі але існує в пам'яті та на папері. У Матвія було три чи чотири полиці з книгами. Від детективів, жахів до романтики та фентезі чи фантастики. Я взяла одну не дивлячись на назву. Було написано, що це роман. І прийнялась читати. Години проходили, як одна секунда. Історія затягнула з головою. Я не могла відірватись від книги.

– Ей. Лія, вже пора, – сказав Матвій від чого я відволіклась від книги.

– Тобто? 

– Батьки запрошували на вечерю. А ти вже цілий день читаєш. Що там вже такого?

– Роман, – тихо відповіла я.

– Люблю інколи таке прочитати. І, що ж там так тебе зацікавило? – запитав мене Матвій ледь не зазираючи до книги. 

Я легко посміхнулась та притулила книгу до грудей.

– Підлітки, які закохалися один в одного. Точніше двоє друзів і один із них мусив поїхати жити в інше місто. А потім вони зустрілися вже дорослими. Все по класиці.

– Зрозуміло, – протягнув Матвій. – Давай, Лія, ходімо вже.

Я зітхнула поклала книгу назад на полицю і пішла в свою кімнату. Перш ніж зайти в свою кімнату я зупинилася.

– Матвій! – крикнула я адже, він був на першому поверсі.

– Що, мала? 

– А, що треба одягнутись? – запитала я його.

– Одягай те, що тобі зручно. Мені все одно, якщо там мої батьки не будуть раді. Можеш сукню можеш шорти, що завгодно.

– Дякую! – сказала я йому наостанок і зайшла в свою кімнату. 

Відкривши шафу я подивилась на одяг. Купа всього, а хотілося чогось звичайного. Все ж роздивилася і вибрала сині джинси та білу блузку. Волосся вирішила залишити розпущеним. Вийшла в прихожу де Матвій вже мене чекав. Він одягнув кофту та джинси у нього все, як завжди. «Комфорт на першому місці». Ми пішли до машини Матвій відкрив мені двері і допоміг сісти. Я подивилась у вікно і бачила, як небо фарбувалося з рожевих кольорів повільно в темно синій. Ліхтарі ще не світили, а одна із пар гуляла зі своєю собакою. Людей майже не було на вулиці деякі поверталися з роботи, деякі ходили парами або вигулювали своїх домашніх улюбленців. Матвій сів за кермо і завів двигун. Машина повільно рушила з місця в напрямок дому батьків Матвія. Я дивилась далі в вікно поки Матвій не зводив погляду з дороги. 

– Все буде нормально, Лія, – сказав тихо та втомлено Матвій.

Він також не хотів туди їхати. Та й я не горіла бажанням не знаючи, що там чекає нас обох.

– Я на це сподіваюся, – важко промовила я і зітхнула.

Далі нас чекала вечеря, а що буде далі невідомо. Головне, що зараз ми разом їдемо. І вже без жодних сварок.