Розділ 26

Матвій 🌟☄️

Я вийшов з дому. Смішно, якось виглядає коли ти можна сказати тікаєш з власного будинку. Того, що купив сам, а не з допомогою багатих батьків. Куди я буду йти навіть уявлення не маю. Але все ж треба десь переночувати та заспокоїтись. А на завтра думати, що мені робити далі. Адже я не можу завтра просто прийти додому наче нічого не сталося або взагалі не йти додому. Чомусь я відчуваю себе повним покидьком, можливо, так і є. Проте я розказав те, що до цього знали лише мої друзі. З Дереком я дружу можна сказати з самого дитинства тому він може мене прочитати, як книгу. Але зараз не про це.

Я йшов ніччю темними стежками. Ліхтарі інколи світили, що правда лякливо мерехтіли наче вітер міг  їх вимикати. Я подивився в телефон. На годиннику перша ночі отже я ходжу вулицею десь приблизно дві години. Я переглянув кому можна подзвонити. Кіан напевно зараз або спить, або десь в клубі. Алекс спить, а от Дерек не знаю. Вибору не було тому я подзвонив до Дерека. Вже на третій раз він відповів на дзвінок.

– Матвій, якого чорта? Ти бачив котра година? – зразу сонно прогарчав Дерек від чого я легко хмикнув.

– І тобі привіт.

– Чому ти до мене дзвониш в час ночі? Ще б в три години ночі подзвонив, – трохи м'якше сказав він.

– Я посварився з Лією, – зразу відповів я.

– Ох, чорт. Тоді все ясно, – сказав Дерек. – Мат, ти зараз де?

Я оглянувся, щоб подивитися де зараз ходжу.

– Та приблизно до тебе йти мені пів години. Біля магазину з одягом. Там куди ти, Ешлі, водив на шопінг.

– Зрозумів. Ти прийдеш чи...

– Я прийду сам, – одразу ж я перебив друга.

– Добре. Тільки тихо бо, Еш, спить.

– Добре давай. Зараз прийду.

– Гаразд, але потім розкажеш...

Дерек не договорив тому що я швидко закінчив дзвінок. Мені стало лише чути ці тихі. Піп-піп-піп. Після дзвінку. Я поклав телефон назад в кишеню, одягнув капішон на голову. Літом на дворі було холодно, а я був лише в спортивних штанах та чорній футболці. На щастя прихопив куртку, легку і не дуже теплу, як наприклад зимова. Я відчував, як холод проникає крізь футболку – чи то від погоди, чи від тривоги в мені самому.

Через кілька хвилин я вже був біля дому Дерека. На вигляд красивий будинок. Чорний, сірий та білий колір дому. Також невеликий сад. Дерек любить щось мінімалістичне. Я доторкнувся до холодної ручки дверей було не замкнуто. Зайшов в дім скинув взуття та куртку.

– Ну, що вже там натворив? – запитав мене з порогу Дерек.

– Сварка була, – сказав я та потер перенісся.

– Заходь на кухню зроблю нам каву. І, як я казав потихіше там. Ванна кімната ти знаєш де.

– Дякую, Дереку.

Я пішов на другий поверх в ванну, щоб вимити руки. По дорозі побачив, як в одній кімнаті були прочинені двері. Цікавість взяла вгору тому я трішки заглянув в неї. Там спали дві дівчини. Моніка та Ешлі. Їхнє волосся розсипалося по подушках, а самі дівчата спали на ліжку розтавився руки в різні боки. Зі сторони це виглядало мило та смішно. Після того, як я вимив руки пішов знову на перший поверх. Дерек вже заварив нам каву у нього вона виходила просто бездоганна. Гіркий присмак, що змішувався із смаком солоної карамелі та молочної пінки. 

– А чому там Моніка з Ешлі сплять? – зразу запитав я.

– Моніка прийшла на ночівлю, а до речі Кіан, якщо що спить на дивані в вітальні. Думаю, якщо ти його розбудиш то нічого не станеться. Хіба, що знов буде щось там собі базікати, – Дерек сонно позіхнув поставив чашки на стіл та потер лице руками, щоб остаточно змити залишки сну.

– Краще хай поспить, а то від новини ще буде кричати на весь дім. Так і дівчат може розбудити.

Дерек знизав плечима ніби говорячи. "Як хочеш". Ми сіли за стіл пити каву. Дерек ще приніс печиво але ні пити, ні їсти мені не хотілося. В тиші ми просиділи кілька хвилин. Ніхто з нас не хотів це порушувати.

– Так, що ж все ж таки сталося? – не витримав Дерек та запитав мене.

Я важко зітхнув подивився в чашку з якої йшов пар звіжозвареної кави та потер великим пальцем чашку.

– Пам'ятаєш в суботу до мене там подзвонили, – почав говорити я.

– Чесно кажучи не звернув на це уваги. – Дерек надпив свою каву.

– То були мої батьки. Батько почав там говорити за те, щоб через тиждень я і, Лія, поїхали до них. І, що відмова не приймається. Я вирішив, що не скажу, Лії. Мов вона і так тільки почала довіряти не боятись і так далі. Але вечері говорив на кухні з, Алексом. Ну вона підслухала ми посварилися і я пішов з дому. Бачити її не хотів хоча знаю, що вчинив якось ну не дуже правильно.

Дерек мене слухав до кінця, не перебивав. Коли я закінчив казати то ми ще посиділи в тиші. Дерек старався переварити цю інформацію.

– Я скажу тобі, як друг другові. Ви обоє не праві. Ти, що не сказав їй одразу. Лія, що зразу почала кричати. Думаю, тобі треба поговорити з нею. Просто спокійно і не треба думати, що ти тут в усьому винний. Ви винні обоє.

– Дякую. А ще коли ми сварились я різко почав говорити ну. Про свою сім'ю і маму. Ну, а вона також, – трохи нервово сказав я та опустив погляд знову в чашку, а потім на Дерека.

Він ляснув легенько себе по чолу, а потім потер лице руками. І важко зітхнув.

– Чого з вами так складно. Тут вже трохи важче. А ти казав їй про свого дідуся? 

– Ні. Думаю про нього я їй нічого не скажу. Як приїдемо туди там і познайомиться з ним, – відповів я.

Я і Дерек почули шорохи з вітальні. На кухню зайшов Кіан. Він був в піжамі, точніше лише в штанах, а його волосся було розкуйовджене.

– Дерек, що тут... – Кіан поглянув на нас, потер очі та здивувався. – О, Матвій. А ти, що тут робиш? 

– І тобі привіт, Кіане, – буркнув я, не піднімаючи очей.

– Матвій, посварився з, Лією, і пішов з дому, – не витримав Дерек.

– Мда. У вас там ціла Санта Барбара, якщо не мелодрами.

– Не починай, – хрипло сказав я.

Кіан також за декілька хвилин зробив собі каву і підсів до нас. Я розказав йому те саме, що і Дереку. Кіан широко відкрив очі.