Розділ 24

На наступний день я прокинулась рано. Глянула на годинник – всього лише шоста ранку. Як зазвичай ранкові процедури, і сніданок. Цього разу готувала я і нарешті приготувала Матвію яблучний пиріг, який він просив ще тиждень чи два назад. Я вийшла з кімнати й попрямувала кухню одягнула фартух, щоб не запачкатись та пішла готувати. На щастя, всі потрібні інгредієнти були в наявності. Через годину в домі повіяло свіжою випічкою. Корицею та яблуком. Я вийняла пиріг з духовки від чого аромат пішов ще більшим. Розрізала пиріг та виклала шматочки на велику тарілку.

– Привіт, – сказала я, коли побачила сонного Матвія.

– Доброго ранку, – хлопець потер очі та зразу відчув аромат. – Це запах випічки з самого раю?

Я легко посміхнулась і оперлась руками на край столу. Матвій вже взяв шматочок пирога та скуштував його. Від насолоди він закрив очі.

– Їжа богів. Дякую, Лія, це просто неперевершено.

– Немає за що, – відповіла я та також прихопила шматочок.

Снідати ми пішли на терасу. Матвій заварив собі каву, а мені чай і все ж у нього виходив просто неперевершений чай. Ранок ми провели просто ідеально. Схід сонця, легкий туман та весела розмова. Після цього Матвій пішов мити машину поки я прибирала тарілки та чашки зі столику. А потім сама вийшла на вулицю вирішила трохи полежати в гамаку. Та схоже спокійним цей день не міг бути. Матвій подивився на мене саме тоді коли майже домив машину я глянула на нього з підозрою.

– Думаю, що тобі треба трохи скупатися, – сказав він.

Я не встигла відповісти, як Матвій тут же направив на мене струмінь води із розприскувача для мийки машини. Я вскрикнула від неочікуваності та старалась закрити лице руками від чого впала з гамаку прямо на мокру траву.

– Гей! Матвій припини! Це не смішно! – кричала йому я поки він заливався сміхом.

Я змокла до нитки від голови до ніг. А ще сильно сміялась хоча трохи образилася на нього за це. Щоб виглядати розлюченою я склала руки на грудях, примружила очі та надула щоки. Хоча швидше всього це не виглядало наче я розлючена.

– Я образилась! – сказала я стараючись, щоб мій голос звучав грізно.

– Та невже? А мені здається, що ти виглядаєш дуже мило. Схожа на розлюченого милого зайчика. 

– Навіть, якщо я схожа на зайчика то вмію мститися!

І з цими словами я відібрала в нього розприскувач і включила воду на нього. Матвій старався якось втекти, сховатись за машиною та нічого не вийшло. Тепер почала веселитись я поки він також був вже мокрий.

– Гаразд, гаразд! Годі! Я все зрозумів! – почав просити Матвій.

– Ну тепер ми квити, Матвійчику. – я виключила воду, та задоволено посміхалась.

– Як ти на мене сказала?

– Матвійчик, – солодко повторила. Схоже це його трохи злило.

– Я тобі що маленький хлопчик?! – обурився він.

– Та ти, що. Звісно ж ні, можливо.

– Ну добре, Лієчко.

– Лієчко? – повторила я. – Я тобі, що лійка для поливу?!

– Ну, а як мені тоді тебе мило називати? Лі? Лієчка? Лійка? Я можу ще багато варіантів придумати. – Матвій весело усміхнувся.

– Ну точно не Лійка! 

– Це ще ми побачимо, мала.

Я просто розвернулась та пішла в дім. Ледь не послизнулась на плитці адже була мокра та пішла в свою спальню, щоб переодягнутися. Коли вийшла з кімнати та пішла на кухню Матвій вже готував чай з лимоном та м'ятою. Я підійшла ближче та сіла за стіл поки він ставив чашку з чаєм на стіл.

– Пробуєш загладити провину? – запитала я вже беручи в руку чашку гарячого чаю.

– Ні. Просто не хочу, щоб на наступний день ти випадково не захворіла. – відповів Матвій дістаючи з верхньої полички печиво з шоколадом.

Хлопець поставив пачку на стіл та відкрив її. Дідько! Знає ж, як мене можна задобрити. Я зразу ж потягнулась до печива і швидко забрала одне.

– Це компенсація, – сказала я відкусивши кусочок.

– І за що ж? – Матвій сперся підборіддям на долоню.

– За те, що влаштував мені водні процедури.

– Ти ж також облила мене водою.

– Щоб ми були квитами! Та знаєш, я досі трішки ображена, проте було класно подивитись, як ти ледь не впав і ховався за машиною. – я хитро посміхнулась адже та ситуація мені дуже подобалась.

– Та ти, що, – Матвій старався зобразити здивування, що правда вийшла смішна гримаса. – А я бачив, як ти впала лише прямо в траву та ґрунт, що навіть знову була схожа на свинку. Як тоді з морозивом в парку.

Я закотила очі та все ж не видала, якоїсь фразочки. А Матвій пішов знову робити собі каву. Вже другий раз за день! А це усього лише обід.

– Мені інколи здається, що ти п'єш не воду, а каву. 

Я дивилась на хлопця, який стояв біля кавомашини роблячи каву.

– І до речі кава погано впливає на...

– Місіс зануда можете будь ласка трохи помовчати? – перебив мене Матвій. – А мені подобалося тоді коли ти не вдавала із себе розумну.

– Тобто ти натякаєш, що я тупа? – обурилась я.

– Я натякаю на те, що не потрібно мені пояснювати, що кава не корисна. Можливо ти просто її не любиш і через це дратуєш мене?

– Я не дратую тебе, проте так. Я не люблю каву вона гірка.

– Вона така і має бути міс Всезнайка.