Розділ 23

Час йшов швидко. Від того дня, як ми гуляли в парку з Матвієм пройшов майже тиждень. Ми кожен день гуляли в парку або займались спортом. Друзі Матвія кожен день дзвонили йому, щоб він погодився піти з ними і я також його підштовхувала на це. 

– Ну, Матвій, – протягнула я, стараталася його вмовити піти.

– Ліє! Та я казав гаразд! – він важко зітхнув. – Коли там зустріч?

– Сьогодні о другій годині дня. – весело відповіла я.

– Це ж за декілька хвилин. Ти встигнеш? Ну там макіяж, сукня і всі ті ваші дівочі штучки.

– Кіан сказав, що одягати щось практичне та зручне. Тому я одягну футболку та шорти. На дворі спека.

Справді на дворі було жарко, літо давало про себе знати. 

– Крім того також Дерек сказав, що можна бути без макіяжу. Дівчата також підуть і мені не буде нудно, як і тобі з хлопцями.

– Гаразд, тоді давай одягайся у нас приблизно хвилин з десять.

– Чому так мало?! – крикнула я та вже побігла в свою кімнату, щоб одягнутися на прогулянку.

– Дівчата вони завжди такі? Їм треба не менше години, щоб зібратись просто на прогулянку, – пробурмотів Матвій, а я тихо засміялась.

За декілька хвилин я вже вийшла з кімнати. Волосся зав'язала у високий хвіст, одягнула сірі шорти та білу футболку із малюнком дому та написом "My Home is you". Матвій також уже був готовий: чорна футболка, сірі штани, волосся трохи розкуйовджене.

– Готова? – запитав він.

– Так.

Ми вийшли на вулицю. Кіан все ж написав, куди йти. Ми поїхали на автобусі машиною Матвій вирішив не їхати. А то хто знає, що вони там придумали. За деякий час вже дістались до місця. Всі вже зібралися. Дерек і Ешлі щось там говорили. Кіан і Моніка також, а Алекс розповідав всім жарти. Ми підійшли до них.

– Ну нарешті, – сказав Дерек розмахуючи руками. 

– Ми вже думали, що ви не прийдете, – сказав Кіан.

– Чому так довго? – запитав Алекс.

– Просто дехто не знав, що одягнути, – сказав Матвій і подивився на мене.

– Тому що мені ніхто не сказав, що потрібно одягнути!

– Та ходімо вже, а то можемо запізнитись. – сказала Ешлі.

– А куди ми йдемо? – поцікавилась я.

– Це сюрприз, Лія, – сказав Кіан.

– Не люблю сюрпризи, – пробурмотів Матвій собі під ніс.

Моніка закотила очі взяла мене за руку і повела вперед. А всі інші пішли за нами. Дерек і Кіан йшли спереду, я, Моніка і Ешлі посередині, а Алекс і Матвій за нами. Через кілька хвилин ми всі зайшли в якусь будівлю. Дерек пішов говорити з адміністрацією, а ми всі сіли на диванчики.

– Готові навчитись стріляти? – запитав Кіан.

– Що? – ледь не крикнула я від шоку.

– Хлопці, що ви вже задумали? – запитав Матвій.

– Та все буде гаразд. Заходимо по парах. Я з Монікою. Дерек з Ешлі. Алекс сам. А ви разом. – сказав Кіан.

– Мені це не подобається, – сказав Матвій склавши руки на грудях.

– Та все буде гаразд, – старалась втішити його я.

Дерек підійшов до нас.

– Хто перший? 

– Ми! – сказав Кіан і вже взяв Моніку за руку.

Вони пішли в іншу кімнату з ними пішов ще, якийсь чоловік напевно організатор. За деякий час вони повернулись Моніка наче вся світилась від емоцій. Адреналін ще не минув. 

– Це було суперово! – сказала вона.

– Ага, а ще коли я тебе повів на площадку пограти в баскетбол то ти не могла попасти в кільце, а тут змогла прямо в ціль. – здивовано казав Кіан.

Згодом після них пішли Дерек і Ешлі, а далі Алекс. Після цього настала наша черга.

– Страшно? – запитав Матвій.

– Є трохи.

Чоловік дав нам навушники та показав, що і як робити. Я і Матвій одягнули навушники. Він відступив, а я наблизилась ближче до столу де був пістолет. Адреналін зашкалював я навіть не встигла доторкнутись, а вже було страшно.

– Візьміть пістолет, – сказав чоловік.

Я нервово взяла пістолет в руки. Він був важкий, а також справжній я відчувала кожну його деталь. Організатор показав мені, як тримати зброю та показав мені правильну позу. Я старалась все повторювати за ним але коли він взяв мене за руки, щоб показати як стріляти я побачила, як Матвій пильно дивився. Він мене ревнував? Ця думка змусила мене посміхнутися, а мої щоки залилися рум'янцем. Я подивилася на мішень, глибоко вдихнула і натиснула на курок. Гучний постріл розірвав тишу, адреналін змішався зі страхом, який вже відступав. Звісно я не влучила в ціль але все ж це було класно. 

– Це було, – я глибоко вдихнула. – Класно! 

– Чудово для першого разу, – сказав організатор.

Я спробувала ще декілька раз і все ж один раз потрапила в ціль. Звідти я вийшла з захватом. Емоції переповнювали мене. Мені хотілося кричати, сміятись навіть стрибати на місці від щастя. А всі інші дивилися на мене і усміхалися. Алекс говорив з Кіаном і Монікою, і вони всі сміялися від жарту Кіана. А Дерек і Ешлі тримались за руки це говорило більше ніж слова. Матвій, він просто був біля мене хоча був радий, що я нарешті сяяла від радості. Тут телефон Матвія задзвонив.

– Секунду, – сказав він і відійшов. 

Я трохи напружилась. Можливо, щось сталося? Все гаразд? Та Матвій нічого не казав лише здалека говорив з кимось, а я не могла почути ні слова. 

– Все нормально? – запитала я коли Матвій підійшов.

– Так просто номером помилилися. – відповів Матвій.

Здається, мені стало після цього легше. Далі ми всі пішли по морозиво, багато розмовляли та чудово провели день. Ще встигли сходити на квест де я думала, що Кіан буде тікати перший за всіх. А Моніка казала, щоб він заспокоївся адже це лише середній рівень. День пройшов просто класно, а ввечері я була втомлена зате щаслива.