Розділ 22

Я і Матвій вирішили не їхати машиною, а прогулятися пішки. На дворі було сонячно, а це тільки додавало настрою. Ми дійшли до парку тротуарні доріжки, деякі люди бігали з собаками чи без. Тут світ був справжнім, не було рангів господар і рабиня. Все було живим та приємним. Я вдалені побачила фургон з морозивом.

– Хочеш морозива? – запитав Матвій, коли побачив куди я дивлюся.

– Дуже. Йдемо туди, Матвій.

– Звісно.

Хлопець взяв мене за руку і повів до фургону. Я все ж таки думала, що буду мовчати за те, що почула тоді в машині. Хай це буде моїм секретом, а тим часом ми вже наблизилися до морозива.

– Яке будеш? – запитав Мат.

– Хм, – я дивилась на всі смаки. Хотілося спробувати кожен з них. – Хай буде банан, полуниця і м'ята.

– Думаю це буде смачно.

Матвій також вибирав щось собі.

– Будь ласка нам морозиво з бананом, полуницею і м'ятою. Два ріжка, – сказав хлопець людині, яка продавала морозиво.

Це була молода дівчина. Вона посміхнулась та зробила нам два ріжка. Матвій оплатив і дав мені одне з морозива. Дівчина весело посміхалась дивлячись на нас. Схоже вона припустила, що ми пара, можливо, це й на краще.

– Ходімо до озера, – сказала я та вже пішла в ту сторону.

Матвій не пручався й пішов за мною. По дорозі ми обоє їли морозиво я вже встигла забруднитись, як завжди. 

– Ти виглядаєш, як свинка, Ліє, – сказав хлопець коли протягнув мені серветки.

Матвій старався не засміятись коли я витирала ніс від бананового морозива.

– А ти нарешті виглядаєш, як весела та добра людина. Не те, що тиждень чи то два назад. 

Він не відповів на мої слова але все ж посміхнувся. Від цього стало тепло на душі. Кожна його усмішка зменшувала стіну між нами і збільшувала мою любов до нього. Це справді зводило з розуму. День був прекрасним: прогулянки з ним по парку, жарти, морозиво і сміх. Ми пішли до озера. Там плавали лебеді, люди ходили по мосту. Діти бігали та грались на мості, а деякі з пар тримались за руку, говорили або просто цілувались. Це все виглядало мило та гарно.

– Привіт! – сказав хтось ззаду і тут же закрив моє лице своїми руками. – Вгадай хто?

Голос був знайомий.

– Можливо, Дерек? – припустила я.

Хлопець забрав руки від мого лиця. Це справді був Дерек, а за ним стояла Ешлі. Також до нас вже підходили Кіан, Алекс і Моніка.

– Що ви тут робите? – запитав Матвій коли побачив їх.

– Вирішили прогулятись і побачили вас, – відповів Кіан, який вже підійшов ближче.

– Ти вже погодився піти з нами в неділю? – запитав Дерек.

– Я ж казав, що подумаю.

– А я думаю, що якщо, Лія, скаже так то ти точно підеш. – сказала Ешлі.

– Лія, ну ти там спробуй його переконати, – сказав мені на вухо Алекс, який вже сів біля мене.

– Ви що, всі змовились? – обурився Матвій.

– У нас тут свої способи. Якщо ти не підеш то, Лія, піде туди без тебе. – сказав Дерек.

– А якщо не відпустиш я власною персоною викраду, Лію, – сказав Кіан.

– Операцією назвемо "Визволення принцеси, Лії, від дракона", – хіхітно мовила Моніка.

Матвій подивився на всіх них, а я старалась стримати свій сміх. Ця компанія справді мені почала подобатися з кожним днем, ще більше. Ешлі і Моніка, як дві найкращих подруги не зважаючи хто вони. Кіан і Дерек ті, що завжди на позитиві. А Алекс і Матвій одинакові реалісти для, яких наче не існує нічого цікавого. Доволі дивна компанія, але все ж вони всі класні.

– Ви всі ненормальні, – буркнув Матвій.

– Зате твої друзі, Мат, – сказав Алекс.

– Та добре-добре! – нарешті погодився Матвій. – Ну піду я з, Лією. 

– Тільки на цей раз ми не підемо в бар чи клуб! Я не хочу знову вас звідти вести всіх п'яних! – попередив Алекс.

– Отже домовились. На неділю я напишу координати куди потрібно буде йти, – сказав Кіан.

– Що ж ви тут сидіть, голубки, говоріть про своє, а ми пішли далі, – сказала Ешлі.

– Ешлі! – ледь не крикнули хором я і Матвій.

– Все-все, пішли Еш, а то вони тут жартів не розуміють. – сказав Дерек і взяв дівчину за руку.

– Бувайте! – сказала я їм на останок.

Коли вони пішли стало трохи спокійніше. Вже було видно захід сонця.

– Вони вибухова компанія, – тихо сказала я.

– Ага, – погодився Матвій. – Як тільки вони з'являться або вони тут усе рознесуть, або просто будуть весело сміятись і говорити.

– Рада, що у тебе є такі друзі.

– Думаю, що вони ще встигнуть стати і твоїми друзями.

– Матвій? – запитала я.

– Що, мала?

– Чому ти дружиш з ними так добре? Вони весела компанія. Ну, трохи гучна. Гаразд, не трохи але все ж. 

– Саме про них я скажу трохи пізніше. Але от що я помітив коли в кожного з них з'явилась рабиня вони почали наче сяяти.

– Навіть ти? 

– Особливо я, Лія.