Розділ 20

– Ада, що з тобою сталось, коли тебе забрав Айден? – запитала я, коли заспокоїлась.

– Ну-у, – протягнула Ада. – Сталося дійсно багато чого. Але можеш не переживати, він справді хороший.

І справді, можливо, він хороший. За цей короткий термін часу я встигла її роздивитись з ніг до голови. Не було ніяких підозр. Не було синяків, подряпин, ран чи шрамів. 

– Точно? – хотіла впевнетися я.

– Точно. Він хороший, милий і, – Ада трохи опустила погляд. Її щоки почервоніли. – Гарний.

– Ну Матвій також гарний. Але це не означає, що я йому довіряю.

Чорт візьми, що я кажу? За цей тиждень він показав себе із найкращої сторони. Так, спочатку холодний, але ж я бачила, як він допомагав мені. Він не хотів мене принизити, не використовував мене, навіть підтримував. А ще став симпатичним і я тільки брехала собі коли казала, що не довіряю йому і, що він не гарний.

– Я сподіваюся, що в тебе також все гаразд. – вибила мене з думок Ада.

– Повір, це точно так. Матвій він ну такий самий, як і ти казала про Айдена, – відповіла я. 

– Я рада. Бачиш, схоже, наче обіцянка тепер виконана. Ми справді знову зустрілися. Пообіцяємо, ще раз? – посміхнулась Ада і простягнула мені мізинець.

– Обіцяю, ще раз зустріти тебе, – сказала я і зачепила її мізинець своїм.

– Обіцяю, що зустрінемось і не забудемо один одну.

В двері вбиральні постукали. Почулось два чоловічих голоси.

– Ей! З вами там все гаразд? – це був Матвій.

– Ада у тебе все добре? – це вже Айден.

– Так все гаразд! – хором відповіла я і Ада.

– Ми вийдемо через п'ять хвилин. – сказала вже Ада.

– Добре, якщо що – кажіть.

– Або краще кричіть <<У мене туш потекла!>> – вже казав Матвій.

– Це точно твій господар? – запитала мене Ада.

– Ну, я впевнена. Але за тиждень хтось його ніби  підмінив. – знизала плечима я.

Ми обоє засміялися. Повернулись до дзеркала і справді у нас туш потекла напевно це сталось тоді коли ми заплакали. Я намочила кінчик серветки і легенько почала витирати туш під очима. Ада зробила те саме через деякий час вже виглядало краще ніж спочатку. Ми ще раз обійнялись, а потім вийшли з вбиральні. Біля дверей стояло двоє хлопців в одній і тій самій позі. Спершись на стіну, руки на грудях і одна нога підперта до стіни. Айден і Матвій. 

– Ти плакала? – запитав зразу Матвій мене коли побачив.

– Ні, – збрехала я.

– Ада, а ти? – вже запитав Айд дівчину.

– Ну ні, – також збрехала Ада.

– Все з вами ясно, – сказав Мат.

– Ми все одно знаємо, – доповнив Айден.

Ми, ще трохи поговорили всі четверо. А тоді Ада та Айден пішли, і я з Матвієм також. Я вже була стомлена просто від цього вечора, він виявився доволі насиченим та емоційним. І дуже важким. На дворі вже був легкий нічний туман, що вкривав місто. Ми пішли до машини, ще трохи просто постояли. Я задерла голову догори та дивилась на зірки, які обсипали темне нічне небо, а повний місяць ховався за хмари граючи в хованки. Матвій сперся на капот своєї машини. Вночі вона була майже невидима. Я трохи ходила туди-сюди, як Матвій наблизився до мене та скинув нашийник поклав його на капот біля себе. 

– Тобі холодно, мала? – запитав хлопець.

– Всього трохи, – відповіла я хоча вже майже не трусилась від холоду.

Матвій зітхнув і вже скинув піджак одягнувши на мої плечі. Я легко посміхнулась, його тепло ще залишалось на піджаку і стало зігрівати мене. По класиці той самий аромат. Виноград, м'ята, дорогі парфуми та невловимий запах. Схоже я так і не дізнаюся, що це за секретний запах, який не можу розпізнати. Зараз ця ніч виглядала, як із якогось романтичного фільму. Хлопець одягає дівчині свій піджак і вони стоять під відкритим небом дивлячись на зорі. Повна ванільна романтика, якщо забути, в якому ми зараз становищі. Що правда я б зараз була рада, якщо це життя було невеличким фільмом, а особливо сцена де хлопець і дівчина сидять на капоті машини і цілуються в тумані. Красиво та мило, що правда цього не буде, шкода. 

– Про, що думаєш? – запитав мене Матвій. Він наче знав, що я уявляю.

– Та нічого такого. Просто уявляю, як ми тут наче у фільмі. – я легко посміхнулась та сильніше стиснула піджак на плечах.

– Якщо б у фільмі то тільки не <<Титанік>>. А то я не хочу помирати дуже я ще молодий для цього.

Я посміялась з його слів.

– А якщо б ми були у фільмі і припустимо це був би романтичний фільм? 

– Воу! Чому романтика? Давай вже тоді зразу із романтичних сцен в ліжку.

– Ідіот,  – пробурмотіла я закотивши очі.

– Та окей ну тоді серйозно. Якщо чесно я навіть не знаю. Можливо <<Один крок у морок>>? 

– Що? – я засміялась. – Ми ж здається не на полі битви і я ще хочу жити.

– Я жартую. Ну тоді... як тобі, наприклад, <<В тіні господаря>>? 

– Чому саме ця назва? – перепитала я.

– Давай подумаємо. Я твій господар, звісно це лише по документах і законі. Далі я стараюсь тебе захищати і не збираюся, щоб ти відчувала себе принижено або нищою. 

– Справедливо, – вимовила я.

– Отже в тіні це ти стоїш за мною, а я тебе захищаю і прикриваю тебе собою. А господар тут я. Як би це смішно чи дивно не звучало. Оті вийшло <<В тіні господаря>>.

– Тепер я зрозуміла.

– Ходімо вже в машину, мала, – сказав Матвій потерши долоні, щоб зігрітися. – А то ще замерзну, як бурулька.

– Кажеш ти коли на дворі всього лиш десять градусів тепла, – засміялась я.

– Але я без піджаку бо одна дама змерзла, а я як джентельмен віддав їй свого піджака.

– Зрозуміла. І чому це я мала?! – обурилась я.

– Тому, що я старший.

– Лише на рік! 

Ми обоє засміялися, сіли в машину та поїхали крізь нічний, низький туман.