Розділ 19

Після цього ми пішли назад за свій столик. Звісно, Матвій знову одягнув мені той нашийник але цього разу – без повідця. Поки він комусь там писав в телефоні, я попивала воду і розглядала зал. Все було, як і перед тим як ми вийшли. Проте мою увагу привернула дівчина зі світлим волоссям в темно-чорній сукні трохи нижче колін. Облягаюча сукня, постава струнка й пряма голова лиш трохи опущена, на ногах лабутени. Я не бачила її лице бо вона стояла до мене спиною. Але в грудях, щось стиснулось. І нарешті дівчина трохи повернула голову. Я побачила ті самі сірі очі. Та сама риса лиця, маленький носик. Я не могла повірити власним очам. Навіть трохи попирхнулась водою. Я клянусь, що це Ада, вона тут. Справжня, жива, ціла. Матвій помітив зміну мого настрою. Він поклав телефон на стіл та нагнувся трохи до мене.

– Що сталося, Лія? – стривожено запитав він.

– Н-нічого, – ще шоковано з тремтінням у голосі відповіла я.

– Я не дурний. Я бачу, що щось сталося. – Матвій подивився туди куди і я. – Чому ти дивишся на ту дівчину? Ви знайомі?

– Так, якщо не помиляюсь це вона. 

– Та хто блін? – вже не витримував він.

– Ада. Ада Вейн, вона... 

– Вона була з тобою на аукціоні. – закінчив замість мене Матвій. – Знаю я бачив її. Якраз тоді прийшов коли її вивели на сцену. 

– Ти знаєш хто її господар? – вже зі страхом запитала я.

Матвій зітхнув подивився на Аду та чоловіка біля неї. Він опустив трохи голову дивлячись на свої пальці, які вже замкнулись разом. 

– Точно імені не знаю. Але прізвище не дуже пам'ятаю. Чи Айдем, чи Коренс. – Матвій нахилився та потер перенісся, ніби намагаючись згадати. – Здається, що Айден його ім'я, а от прізвище сказати не можу. Його батьки і мої батьки партнери по бізнесу.

– Зрозуміло, – важко відповіла я.

Я не зводила погляду від Ади, як мені здавалося. Матвій терпів хвилину-дві. Він здається не витримував, що я постійно дивлюсь туди. Врешті-решт Матвій не стримався. Поклав свою руку мені на плече.

– Лія, якщо ти хочеш поговорити то звісно ми можемо підійти. Нічого такого в цьому немає, я ж бачу як ти постійно дивишся в ту сторону. – Матвій говорив м'яко. Зробив паузу обдумуючи.– Я можу поговорити з тим хлопцем, а ти можеш піти у вбиральню з Адою і там поговорити.

Я не вірила в те, що він казав. Він справді був згоден? Всередині мене розривали емоції. Я його хотіла обійняти але згадала де ми. Ні не зараз занадто багато людей.

– Дякую, Матвій. – змогла лише тихо промовити я.

– Немає за що. Тільки вдома з тебе пиріг з яблуками. Обожнюю його, – промовив Матвій з усмішкою.

Він взяв обережно мене за руку та повільно повів до них. Чим більше ми наближались тим більше я знала, що це точно Ада. Дівчина побачила мене в її очах промайнула сльоза, і я ледве стримувала себе, щоб не заплакати. Матвій підійшов до хлопця.

– Матвій Андерс, – сказав він до хлопця та простягнув руку. – Можна просто Мат.

– Айден Рейнор – промовив хлопець. – можна й Айд.

Поки хлопці розмовляли, я підійшла до Ади. На щастя Айд не побачив цього я не знала чи хороший він чи ні. Розглянула Аду помітила на її ключиці чорний, каліграфічно написаний напис. "Айден Рейнор". Я трохи відійшла потім від неї та підійшла до Матвія кивнула і він все зрозумів.

– Думаю, що схоже наші рабині знайомі, як і ми. Чи не так, Айден? – сказав Матвій до хлопця.

– Згоден, – відповів спокійно й холодно Айд.

– Можливо хай вони підуть поговорять про своє, а ми про своє? 

– Добре, – зразу відповів хлопець.

Айден підійшов до Ади і скинув її повідець. Наблизився і щось сказав їй на вухо, а потім відійшов дозволяючи йти. Матвій спокійно кивнув наче кажучи "Все гаразд можеш йти я завжди поруч." Я взяла Аду за руку і швидко покрокувала до вбиральні. Поки Матвій говорив з Айденом. Коли ми зайшли в одну із вбиральні я швидко закрила на замок за нами двері. Розвернулась до Ади.

– Ада, – тихо промовила я.

– Лія! – не витримала дівчина і тут же міцно обійняла мене.

Я відповіла на її обійми Ада плакала від щастя та і я трохи собі дозволила. Після цього я взяла її обома руками за щоки.

– Боже це справді ти, – ледь чутно прошепотіла і знову сильно обійняла її.

– Так. Так це я жива й здорова, – відповіла дівчина.

Ще з декілька хвилин ми просто стояли й обіймались. Без слів та тихо, адже обійми казали більше ніж слова. Потім я все ж відсторонилась від неї щоб поговорити. 

– То що ж з тобою сталося після аукціону? І ще це... – я показала на її ключицю.

– Ключиця це нічого такого. Це не тату чи мітка просто малюнок.

– Малюнок? – перепитала я.

– Так, Айден придумав, щоб не було ніяких підозр. Воно схоже на татуювання тому підозр точно не виникне. 

Я ще раз обійняла Аду. Господи, як добре, що з нею все гаразд.