Розділ 18

З часом музика ставала повільніше й повільніше. Деякі господарі і рабині вже вставали з-за своїх столиків. Я побачила, як друзі Матвія також пішли танцювати.

– А зараз повільний танець для господаря і рабині! – промовив ведучий в мікрофон.

Все більше народу виходило на центр залу. Ми з Матвієм ще сиділи за своїм столиком.

– Танцюємо, маленька? – промовив Матвій.

 Він встав і подав мені руку, я усміхнулась й взяла його руку в свою, а іншу йому на пояс. Ми вийшли ледь не на центр самої зали. Він взяв мене за талію, ніжно без домінування або власності. Я легко посміхнулась і трошки опустила голову. Від того самого моменту ми почали кружляти для нас нікого не було. Лише я Матвій і музика, яка змушувала нас рухатись далі.

– Ти дуже гарно танцюєш. – прошепотів він мені на вухо коли ми зробили поворот.

– Дякую. У мене справді був хороший тренер, – мої щоки одразу ж почервоніли і він це помітив.

– Як би ти знала, яка ти найпрекрасніша з усіх хто тут є. Навіть за мене.

– Граєш роль принца на білому коні? – запитала я всміхаючись від його флірту.

– Можливо я і є принц? – ми зробили випад. – Але не на білому коні, і не живу у палаці. Хоча, якщо я принц то ти, принцеса, Лія.

Я відчувала наче моє лице стає червоним аж по самі вуха. Хоча насправді лиш рум'янець легкий на щоках. Деякі з людей звертали на нас увагу усі по різному. Милість. Доброта. Захоплення. Але й злі погляди. Оцінювання. Роздратування. Вони хотіли з'їсти нас поглядами, але я з Матвієм були наче під куполом свого танцю. Для нас їх не існувало, існували лише ми. Повільно танець добігав кінця. Але Матвій не хотів зупинятися.

– Ходімо на балкон, – сказав хлопець вже тягнучи мене туди.

– Ми кудись спішимо? – поцікавилася я.

– Ну... – він зробив паузу. – Майже так.

Матвій вивів мене на балкон. Легкий холодний вітерець змусив мене здригнутися. А сонце вже заходило за горизонт фарбуючи небо з гарячих до холодних відтінків. 

– Яка краса... – мимохіть промовила я.

Я сперлась руками на перила балкону. Розглядаючи яскраве небо, яке вже трохи обсипали зірки.

– Навіщо ми сюди прийшли? – запитала я.

– Зачекай, будь ласка. І ще одне. 

Матвій наблизився до моєї шиї замок на нашийнику клацнув. І тут же впав з нею на його долоню. Він тримав його кілька секунд в руках, а потім поклав у свій карман піджаку.

 – Він тобі не потрібен, і я не хочу, щоб ти його носила. – Мат підійшов до мене ближче і накинув на мої плечі свій піджак. – Як би ти знала, Лієчко, як сильно підходить тобі ця чорна сукня.

Матвій нахилився ближче до мене та палко без вагань поцілував мене. Коротко зате впевнено. Я на хвилинку широко відкрила очі, метелики в животі підійнялись, мов зграя птахів. Відчуття, як високо качаєшся на качелі. Він обережно опустив свої руки мені на талію. Боявся, що я відштовхну його. Але я не зробила цього натомість заплющила очі та склала свої руки на його шиї. Спочатку ми цілувались, мов діти. Трохи, коротко з перервами побоюючись, що хтось порушить цей момент. А потім вже поглиблювали перший крок робила я. Матвій дав мені цю можливість не примушував. І в цей момент я зрозуміла одне. Я кохаю його. Більше ніхто мені не потрібен, більше нічого окрім його поцілунків. Я заплутувала свої пальці в його волоссі. А Матвій посадив мене на перила балкона. Міцно тримав однією рукою за талію, щоб я не впала, а іншою блукав від мого стегна до шиї. Я його не зупиняла і не хотілося. Мені хотілося, щоб це тривало вічність і більше, щоб момент не закінчувався. Щоб усе це не припинялося. Матвій наче читав мої думки, і справді не зупинявся. Почав цілувати ніжно та бережно мою щоку доходячи далі до шиї і ключиці та знову повертаючись до моїх губ. Він обпалював мене своїми поцілунками. В тих місцях де його губи були пекло приємним теплом. І навіть Матвієвий піджак так не зігрівав мене у цей холод, як його поцілунок. Його поцілунок п'янив мене. У мить він повільно зупинився та відсторонився від мене. Ми обоє важко дихали наче виринули з води. 

– Я... – Матвій хотів щось сказати. Проте його язик заплітався. Він міг лише дивитись на мене та важко дихати.

Коли він зрозумів, що тільки що було то опустив мене обережно на землю. Рука Матвія досі лежала на моїй талії, а інша на стегні, яку він швидко забрав звідти. Ми зараз обоє були в стані шоку. Наші губи були трохи припухші від поцілунків. На щічках рум'янець, а очі палали вогнем. Все в голові було, як в тумані, а в думках лише той момент нашого поцілунку.