Розділ 17

Наше замовлення принесли швидко. Ще хвилин з десять нічого особливого не відбувалося. Хіба що тільки в зал приходили нові гості. Я потайки роздивлялась їх навіть спробувала порахувати. Збилась десь на вісімдесяти. Що я помітила так це те, що рабинь більше дівчат ніж хлопців. Хлопці тут одиниці приблизно двадцять. Із іншої сторони зали до нас йшли двоє людей. Жінка та чоловік я б не сказала, що жінка рабиня. Вона без нашийника і повідця голова гордо піднята, як і в чоловіка. У жінки волосся світлого кольору, чорна довга сукня із розрізом до стегна. А чоловік в темно синьому костюмі на його скронях вже виднілась трохи сивина. Вони підійшли до нашого столика. 

– Привіт, синок. – сказав чоловік.

Схоже це тато Матвія, а та жінка його мати.

– Вітаю, батьку. – холодно відповів Матвій. Він тут же, як вони підійшли до нас напружився. Стиснув щелепу, та легко потягнувся до мого повідця. Чоловік простягнув свою руку мені. Я встала взяла його руку в свою та елегантно поклонилась на секунду поклавши своє чоло на тильну сторону його долоні.

– Я бачу ти виконав традиції. – заговорила вже жінка зверхньо. 

Які, ще традиції? Що тут відбувається?

– Сподіваюся ти не виконаєш таких помилок, як я. – заговорив тато Матвія.

Хлопець ще сильніше напружився я бачила, як він ще сильніше стиснув руки в кулаки. Щоб його хоч трохи заспокоїти я на мить поклала свою руку на його. Матвій тут же здивувався але не показав цього, і все ж трохи заспокоївся. 

– Я не помилка. І моя мати також. – заговорив ледь спокійно Матвій.

– Ми говорили вже з тобою про це. Вона тобі не мати, і я радий, що позбавився її. 

Рука Матвія вже злегка тремтіла від злості. Я бачила: ще слово – і він не витримає.

– Ходімо коханий. – сказала жінка та взяла його під руку. 

– Зустрінемось потім, Матвій. – ледь не прогарчав із насмішкою тато Матвія.

Чоловік і жінка пішли в іншу сторону залу, а я дивилась на хлопця.

– Матвій, що це зараз було? – обережно запитала я.

– Поговоримо про це потім. – прошипів Матвій крізь зуби.

Я його ще не бачила аж таким злим, і в грудях защемило, а руки трохи почали труситись. Він побачив це і неочікувано обійняв мене за плечі.

– Вибач, Ліє. – прошепотів хлопець мені не вушко вже трохи легше. – Просто я не хочу зараз говорити про це. Можливо, коли приїдемо до мого дому тоді я все скажу.

– Добре. – ледь змогла я видавити з себе.

Ще декілька хвилин ми просто так сиділи. Гостів ставало все більше і більше. До нас підходили не дуже часто. Більшість з них це або друзі тата Матвія або колеги чи люди, які на нього працюють. Я поводилась так, як це вимагали правила. Спокійно, якщо подавали руку робила елегантний поклін, мовчала. Бо говорила лише тоді, коли зверталися до мене. Нарешті хтось привернув мою увагу. До нас наближалось троє хлопців та двоє дівчат рабинь. Одяг за кольором той самий, що і у всіх. 

– Привіт, Мат! – жваво озвався темноволосий з світлими синіми очима, схожими на діамант.

– Привіт, Матвій! – озвався другий попельно русяве волосся та світло коричневі очі.

– Привіт, – промовив третій спокійно із холодністю. У нього світле волосся та сині очі кольору морської хвилі.

– Привіт хлопці, – відповів їй Матвій та встав, щоб привітатися.

Рабині стояли збоку трохи посміхаючись і сильно дивились на мене. Вони вивчали мене поглядом від ніг до голови. Нарешті після того, як хлопці по черзі обійнялись Матвій сів біля мене.

– Ліє, це мої друзі. Дерек, – він показав на темноволосого. –  Кіан – далі кароокий. – І Алекс. – світловолосий.

– Дуже приємно познайомитись, – з легкою усмішкою відповіла я. 

– Ми також раді! – хором відповіли троє.

– Це моя рабиня, Ешлі – промовив Дерек. 

Він підійшов до тієї дівчини. У неї також темне волосся але очі схожі, щось на дуже світлий карий. Дерек обійняв Ешлі за талію і легко поцілував у щоку від чого на щоках у дівчини з'явився рум'янець. На її ключиці злегка під тканиною сукні виднілось татуювання. "Дерек Тонс"

– Це моя рабиня, Моніка. – сказав наступним Кіан.

Він також зробив, як і Дерек. І я помітила на її зап'ясті також татуювання. "Кіан Теймор"

– Можна просто Моні або Ніка. – сором'язливо сказала Моніка.

– Дуже приємно, Моніка і, Ешлі. Мене звати Лія, можна просто Лі. – сказала я.

– Вони також не згодні з правилами. – шепнув мені на вухо Матвій. – Але все ж від традицій міток не відмовляються, звісно татуювання бо не хочуть сильно робити боляче. – він посміхнувся.

– Ну, Мат, тепер ти точно будеш з нами ходити кожен тиждень на день простих людей. – сказав Кіан.

– Простих людей? – перепитала я.

– Так. Ми раз на тиждень можливо два тижні. – Дерек почав говорити трохи тихіше, щоб ніхто не почув. – Збираємось разом і влаштовуємо хоч для себе день де ми всі рівні. Забуваємо про цей дурнуватий закон та традиції. В цей день всі однакові немає рабинь чи господарів. Ми просто розважаємось і робимо, що завгодно. – закінчив хлопець.

– Звісно він називається по іншому, як от по жарту, Мат сказав, що "Антизакон" або "День вільних та свободи". – сказав Алекс. 

– Тобі сподобається! – мовила Ешлі.

– Ну це вже, як мій "господар" скаже, – я подивилась на Матвія. В цій компанії стало якось легше, веселіше.

– Я подумаю. – спокійно відповів Матвій.

– Як знаєш. – сказав Дерек.

– Твоє "подумаю" вже означає як згода. – доповнив Кіан.

– Збираємось у неділю. – сказала Моніка.

І тоді всі п'ятеро пішли від нашого столика. Я дивилась, як вони йдуть. Моніка і Кіан за руки, а Дерек тримав Ешлі за талію. Лише один Алекс йшов збоку, руки в карманах. Але все ж він жваво, щось з ними розмовляв і сміявся.