Розділ 16

Як тільки ми дійшли до дверей палацу охорона тут же  зупинила нас.

– Запрошення на бал та візитка господаря,  сказав грубо охоронець навіть не подивившись на нас. 

– Підходить електронна версія? – запитав холодно Матвій. 

– Так.

Матвій дістав телефон. Із внутрішньої кишені піджака, швидко зайшов на свої електронні права. Там було написано його ім'я, прізвище, по-батькові. А також ім'я покупця (тобто Матвія) і дата коли була оформлена покупка. Хлопець показав це охоронцю, а потім і електронне фото конверта та листа запрошення. Охоронець кивнув зі згодою але ще не впустив нас. 

– Чому ваша річ без повідця? Якщо організатори вказують дрескод, його не можна ігнорувати. Це вважається порушенням, штраф у районі 500 долларів.

Матвій стиснув щелепу, що я навіть почула скрегіт його зубів. Він знову потягнувся до кишені та дістав тонкий повідець чорного кольору. Тканина була на вигляд наче з шовку, або щось шершаве.  Він подивився спочатку на охоронця, а потім на мене. Прямо в мої очі, наче кажучи "вибач". Карабін повідця клацнув на кільці нашийника. Того, що було схоже на серце. Потім Матвій взяв кінець повідця в руку. Обережно, немов воно крихке, але тримав міцно. Охоронець вдоволено кивнув та впустив нас. 

– Вибач, будь ласка, – прошепотів Матвій коли за нами двері закрились.

Я нічого не відповіла та й він сам побачив, що я не зла на нього. Ми пройшли далі: палац всередині був ще кращим. Висока стеля, мармурова плитка білого й чорного кольору. Схоже було на гігантську шахову дошку. Великі люстри білого кольору схожі на кришталеві сімнадцятого століття. Підлога була відполірована до блиску, а кожен крок луною віддавався по всьому палацу. Багато статуй –здається, таких, як у XVIII столітті. Богині та боги, а також далі трохи були сучасні статуї. Я розглядала усе це, як маленька дитина, а Матвій йшов спокійно наче тут немає нічого цікавого. Звісно ж, адже він мільярдер або син багатих батьків, я ще не розібралася в цьому. Наступна кімната – зал у такому самому виконанні але вже без статуй. Цього разу столики, в кутках диванчики разом із столами, а біля інших стільці білого кольору де до кожного на спинці був або чорний, або золотий великий бантик. Центр кімнати це місце для танцю.

 Офіціанти вже обходили столики біля яких сиділи господарі з рабинями. І, як тільки я помітила їх то зрозуміла. Матвій тут, ще самий кращий. Адже деякі господарі лише по вигляду та їхніх діях можна було зрозуміти, як вони поводяться з дівчатами. Їх можна розділити на категорії. Перша – ті, що вважають себе головними, а рабині це їхні іграшки або просто ніхто чи річ. У них дівчата у тонких коротких сукнях та стоять на колінах поруч з господарем. Можуть їсти лише тоді коли їм дозволить господар. Другі – ті, що владні господарі, трохи легші ніж перші, але з тими самими правилами за столом. Треті – можна їх описати лише в декількома словами: щось на кшталт. Ми не вважаємо рабинь річчю але й законів та правил не порушуємо. Думаю, що я і Матвій підходять туди, можливо. Ми пішли до одного зі столиків, на якому посередині число 23. Мабуть це номер столика, який він забронював. Я вже думала, що Матвій скаже мені, або накаже, щоб я стала на коліна і стояла так біля столика. Але ні він так не зробив, навпаки, хлопець сам допоміг мені сісти за столик.

– Я не збираюсь ганьбити тебе, якщо це не буде необхідним для твоєї безпеки. – тихо сказав Матвій коли сів біля мене. 

– Дякую, Матвій. – відповіла я йому.

– Лія, будь ласка, не забудь усе, що ми вчили. А також, як ти тоді казала в машині. Я не жартував так справді потрібно робити.

– Це все схоже на цирк чи зоопарк, – прошепотіла я з сарказмом.

– Я сам знаю. Сподіваюся, що ти запам'ятала. Погляд донизу, якщо я щось скажу – послухай, будь ласка, і коли до тебе підходять і простягають руку ти кланяєшся. Запам'ятала?

– Так. Ти вже повторював це тисячі разів.

Я все ж за декілька хвилин не втрималась, і почала все розглядати. Усе було здається красиве, якщо б не жорстока реальність. Матвій під столом опустив мій повідець. Я була йому вдячна і за це.

– Ви вже вибрали щось із меню? – сказав офіціант коли підійшов до нашого столика. 

Матвій тим часом вибирав щось із меню. 

– Так. Принесіть будь ласка для мене стейк слабкої прожарки та ірландський віскі. А для рабині? – хлопець подивився на мене. – Що ти бажаєш?

Я трохи підняла голову. І все ж Матвій не був як усі інші господарі. Він не вибирав замість мене. Навпаки дав мені вибір хоч в чомусь.

– Я буду... – мої очі метались по меню. 

Багато різного, хочеться спробувати все від гарячих страв до солодкого. І врешті-решт я змогла вибрати.

– Можна будь ласка салат Цезар та холодне лате із шоколадною стружкою. 

Офіціант кивнув записав наше замовлення і зник між іншими столиками.